Читать «Ніжно відданий Декстер» онлайн - страница 152

Доволі довго у приміщені панувала тишина і спокій, якщо не вважати криків невгамовного Тіто Пуенте. Потім Данко зісковзнув зі столу, а Дебора, опустившись на коліна поруч із Чатскі, перевірила його пульс. Вона уклала його в більш зручну позу, поцілувала його в чоло і нарешті повернулася до мене.

— Декс, — сказала вона. — Ти в порядку?

— Я буду в повному порядку, сестричко, — відповів я, відчуваючи приємне запаморочення. — якщо ти вимкнеш цю жахливу музику.

Вона підійшла до старої магнітоли і висмикнула шнур із розетки. Настала милостива тиша, і Дебора подивилася на сержанта Доукса. Намагаючись не видати своїх почуттів, вона вимовила:

— Зараз ми тебе звідси вивеземо, Доуксе. Все буде добре.

Вона поклала руку на плече сержанта, коли він заплакав, а потім різко розвернулась і наблизилася до мене. Сльози заливали її обличчя.

— Господи, — прошепотіла вона, вивільняючи мене. — Доукс у жахливому стані.

Коли Дебора зірвала останні залишки клейкої стрічки з моїх зап'ясть, я, треба було зізнатися, не відчував сильних страждань у зв'язку зі станом сержанта. Не відчував тому, що нарешті звільнився; звільнився від клейкої стрічки, від доктора, від необхідності надавати послуги і так, схоже від самого сержанта Доукса.

Я встав, що було зробити не так легко як сказати. Потягнувся, аби розім'яти мої бідні кінцівки, коли Дебора викликала по рації наших друзів із поліцейського управління. Потім підійшов до столу з інструментами. Звісно це була дрібничка, але мене розпирало від цікавості. Я потягнув руку і вхопив шматочок паперу, який був прикріплений до краю столу.

Своїм знайомим тонким почерком, Данко написав «TREACHERY-ЗРАДА». П'ять із літер були перекресленими.

Я поглянув на Доукса. Він поглянув на мене, очі були широко відкриті і переповненими ненависті від того, що він вже не зможе говорити.

Тож тепер ви бачите, що деякі історії мають по-справжньому щасливий кінець.

Епілог

Дуже приємно спостерігати, як в тиші субтропічного ранку південної Флориди над нерухомою поверхнею води встає сонце. А коли на протилежній від сонця стороні неба величезний жовтий місяць в цей же час опускається за горизонт в океан, картина виходить ще прекраснішою. Місяць, поступово стаючи сріблястим, почав зникати за хвилями океану, дозволяючи денному світилу заполонити небо. А спостерігати за цим особливо приємно з точки, звідки не видно землі; перебуваючи на палубі великого катеру і розминаючи затерплі від нічної роботи шию і руки та будучи таким щасливим, завершивши те, чого так довго довелося чекати.

Скоро я підіймусь на свій крихітний катер, який тягнувся на буксирі позаду, скину буксирний трос і попливу в напрямку, де сховався місяць. Я попливу в свій спокійний дім, несучи із собою нове життя людини, яка скоро буде одруженою. А взятий мною в борг розкішний катер «Олспрі» тихим ходом рушить у протилежному напрямку; у бік острова Біміні, до Гольфстріму, до бездонної блакитної ріки, яка на щастя, протікає через океан поблизу Маямі. «Олспрі» не зможе дістатися до Біміні, і йому не вдасться перетнути Гольфстрім. Задовго до того, як я закрию очі в своєму ліжку, його моторний відсік заповниться водою. Потім вода повільно затопить все судно, і воно, злегка гойднувшись востаннє на хвилях, сховається в нескінченних, кристально-прозорих водах Гольфстріму.