Читать «Ніжно відданий Декстер» онлайн - страница 151

Однак думка, що я, такий єдиний і неповторний, піду назавжди і не повернуся, навівали на мене смуток. Це було не тільки сумно, але й навіть трохи трагічно. А чи не подумати про реінкарнацію? Звичайно, процес контролювати не вийде. Але можна відродитися у вигляді гнойового жука або чогось ще більш гидкого, наприклад, у вигляді такого ж монстра, яким я є зараз. У світі не залишиться нікого, хто стане мене оплакувати, якщо Деб піде разом зі мною. Будучи закінченим егоїстом, я сподівався, що покину цей світ трохи раніше її. Пошуки відповіді на шараду затягнулися, і настав момент покласти всьому цьому край. Можливо, що все це тільки на краще.

Тіто затягнув нову пісню. Цього разу дуже романтичну. Він співав «Te amo», і я відразу згадав про Риту, про те, що ця ідіотка напевно буде плакати за мною. Коді і Астор теж будуть сумувати, хоч і у своєму унікальному покаліченому вигляді. Дивно, але останнім часом за мною тягнувся хвіст емоційних уподобань. Як це могло статися? Адже я вже думав приблизно про те ж саме, висячи вниз головою під водою у перевернутій машині Дебори? Чому в останні дні я так часто лежав, роздумуючи про смерть, але так нічого і не зробив? І все, що я міг придумати було те, що з цим зробити нічого й не можна було.

Почувши, як Данко почав погрюкувати лежачими на підносі інструментами, я повернув голову. Рухатися було як і раніше важко, але я зумів зловити доктора в полі зору. У його руці був великий шприц, а наближався він до Доуксу так, наче хотів, щоб його бачили і ним захоплювалися.

— Прокидайся, Альберт. — весело вимовив доктор і встромив голку в руку сержанта.

Спочатку нічого не сталося, але потім Доукс сіпнувся, прокидаючись, і видав на знак вдячності серію стогонів і хрипів, а Доктор Данко, стоячи над сержантом зі шприцом напоготові, явно насолоджувався поточним моментом.

З боку вхідних дверей долинув звук сильного удару. Данко обернувся і схопив свій пістолет для гри в пейнтбол якраз в той момент, коли масивна фігура Кайла Чатскі заповнила собою дверний проріз. Як я і побоювався, він спирався на милицю і тримав пістолет в пітній, тремтячій руці.

— Сучий ти сину. — сказав він, але доктор Данко вистрілив зі свого пістолету для пейнтболу раз, а потім другий. Чатскі витріщався на доктора із звислою щелепою, а Данко опускав свій пістолет разом із тим, як Чатскі звалювався на підлогу.

І тут прямо за спиною Чатскі, невидима аж поки Кайл остаточно не впав на підлогу, стояла моя люба сестричка Дебора, і що найкраще — у своїй твердій правій руці вона тримала глок. Вона не стала витрачати часу на те, щоб пустити краплю поту або назвати Данко на ім'я. Вона просто стиснула щелепи і два рази поспіль випалила в груди доктора, що зірвало його з ніг і повалило на стіл із Доуксом, який несамовито верещав.