Читать «Мудрець Країни Оз» онлайн - страница 24
Л. Френк Баум
— Якщо леопард Гугу стане нам на дорозі, ти обернеш його на дерево, а тоді він буде безпорадний.
— Звичайно, — погодився Кікі, а сам подумав: «Я й цього підступного гнома оберну на дерево, бо він увесь час бреше і йому ні в чому не можна довіряти»
Розділ дев'ятий
Острів Чарівної Квітки
Кришталевий Кіт був досвідченим провідником. Він повів Трот і капітана Вілла прямим та легким шляхом через усю густозаселену частину Краю Жувачів, потім у північні райони цього краю, де будинки трапляються лиш де-не-де і, нарешті, через дику пустельну місцевість, у якій зовсім не зустрічається ні будинків, ані будь-яких стежок. Проте подорож не була важкою, і кінець кінцем наші мандрівники досягли узлісся, на якому вирішили отаборитись, щоб спочити до ранку.
Капітан Білл наламав гілля і зробив маленьку хижку, саме таку, щоб у ній могла переспати дівчинка. Але спершу вони закусили тим, що Трот прихопила з собою в кошик.
— Може, й ти що-небудь з’їси? запитала дівчинка Кришталевого Кота.
— Ні, — відповіло кришталеве створіння.
— Певне, ти вже збігав на полювання і зловив мишку, — зауважив капітан Білл.
— Я?! Зловив мишу?! А навіщо це мені здалося? — здивовано запитав Кришталевий Кіт.
— Та щоб поласувати нею, — сказав моряк.
— Я забув вас попередити, — відповів скляний котюга, — що я не їм ніяких мишей. Я прозорий і кожен бачить мене наскрізь. То як би я виглядав з мишею всередині? Але справа ще й у тому, що в мене немає шлунку чи якогось іншого апарату, який би дозволяв мені щось їсти. Очевидно, безтурботний чарівник, який мене створив, не подумав про те, що я мушу їсти.
— І ти ніколи не відчуваєш голоду та спраги? — запитала Трот.
— Ніколи. Проте, як ви знаєте, я ніколи й не шкодую, що мене зробили саме таким, бо ніде ще не зустрічав кращих за себе створінь. У мене найкрасивіший мозок у світі. Він ніжнорожевий, і ви самі можете бачити, як він добре працює.
— Цікаво, — замріяно промовила Трот, підносячи до рота хліб з варенням, — чи й мій мозок крутиться так само?
— Ні. Певен, що не так, — відповів Кришталевий Кіт, — бо тоді б він мав бути таким же гарним, як мій. Крім того, твій мозок захований під товстою, непрозорою кісткою черепа.
— Мозок, — зауважив капітан Білл, — різний у різних істот, і працює він теж по-різному. Але я помічав, що той, хто надто вихваляється своїм мозком, часто попадає у незручне становище.
Вночі дівчинку трохи турбували різні звуки, що долинали з лісу, ніби там, між деревами, пробігало багато звірів. Але капітан Білл запевнив маленьку Трот, що він захистить її від будь-якої небезпеки. І справді.
жоден звір не наважився вискочити з лісу й напасти на них.
Рано-вранці вони прокинулись і після простенького сніданку капітан Білл сказав Кришталевому Котові:
— Піднімай якір, друже, та потихеньку рушимо далі. Здається, нам уже недалеко до Чарівної Квітки?
— Так, уже недалеко, —- відповів прозорий кіт, повертаючи до лісу. — Але часу ще може піти чимало, поки ми доберемося до місця.
Згодом вони вийшли на берег річки, яка в цьому місці була не дуже широка. Та коли мандрівники по прямували вздовж берега на північ, річка почала де далі ширшати.