Читать «Митар печер господніх» онлайн - страница 83

— Та ти що? Серйозно? — не повірив Мирон. Взяв лист, покрутив, глянув на підпис: голова жіночої громадської організації незалежних експертів Марія Авдієнко. — Тепер бачу, що серйозно. Бойци нєвідімого фронта опять в строю… хоча… яке це вже має значення. Головне, я все зрозумів: мене викидають, як неугодний ворожий елемент. Але… кому ворожий? Таке враження, що я — до всіх в опозиції, не влаштовую ні лівих, ні правих, ні середину? Всі вже притерлись між собою, притерпілись, прилаштувались на п'єдесталах, коло ясел, ремиґають собі потихеньку, а тут — на тобі, одному пришелепкуватому правди історичної хочеться! Все ясно, і баба з її доносом тут ні при чім… Іду! Але на прощання хотів би поговорити з директором.

— Ш-ш-шо? — отетерів Балабух. — З ким ти хочеш говорити? Ну совок, ну кончений совок! Та хто з тобою говорити буде?! Я сам його ще в очі не бачив. Хіба по нашому каналу — у Верховній Раді. Слухай, старий: всьо вже рішено. Не пірхайся. Повір, я відстоював. Но я тут — нуль без палички. Їм не треба твого кіна — у них своє кіно. Цей час заб'ють рекламою вино-водочних ізделій або Філі Кіркорова, і що ти їм зробиш? Що докажеш, коли їм гроші треба на розвиток компанії?

— Нічого не докажеш, — погодився Мирон. — Ти правий. Але — не переживай так, якось воно буде. І взагалі — пішли вони всі к бісу! З їхніми кінами і компаніями. Хай подавляться — а нам своє робить!

— Зайди в бухгалтерію — там тобі якісь копійки причитаються, — зів'яв добрий Белебуха. — І вибачай… як підвернеться якась робота — повідомлю.

Мирон вийшов від Балабуха, як обпльований. Шарпнув на горлі вузол краватки, ніби хотів розірвати на шиї петлю кругової обструкції. Трохи полегшало. Проминув бухгалтерію: не хотілось принижуватися, вірніше, не мав сили одержувати розрахунок під співчутливими поглядами касирок. Заспішив до виходу: ніколи не думав, що так важко сприйме своє вигнання з «варязько-хозарського» табору. Радше, ще один удар судьби… щось надто ці удари зачастили, ще й тоді, коли на ньому й так вже місця живого немає…

Вдячний був колезі за те, що вчасно зупинив і що не довелося принижуватися та переконувати «начальство», що на загальному тлі пустопорожньої безідейної туфти, яку канал випускав у ефір, його «ретро» — «єдина людяна програма». Бо — кого переконувати, коли реальним світом правлять люди «межової епохи», покоління інопланетян, вигодуваних чорним молоком епохи перемін, зміни ідеалів та ідеологій, політичного підґрунтя, епохи хаосу, беззаконня і вседозволеності.