Читать «Митар печер господніх» онлайн - страница 79

Отож вранці, невиспаний, розтривожений нічними «розборками братків», повторюючи бадьоро улюблену фразу «варяга»-душогубця радянських народів (ну й термін!) півстолітньої давності: «жіть стало лучше, жіть стало вєсєлєє», — Мирон вирушив по енному колу свого солодкого жебрацького пекла.

Біля дверей принишклого темного ресторану стовбичили похмурі міліціянти, ніби стерегли намальовані на тротуарі крейдою силуети розстріляних братків. Як кажуть, для очистки совісті, Мирон спеціально уповільнив ходу, зацікавлено розглядаючи малюнки на тротуарі: може міліції свідки потрібні? Однак міліція сердито наказала йому:

— Проходіть, проходіть, мужчина, нє задєржівайтєсь…

— Але, товаришу лейтенант, я був мимовільним свідком того, що тут сталося, — не витримала правдивая душа козацькая Мирона.

Молоденький лейтенант розгубився. А далі, наказавши стояти на місці, підійшов до кількох старших чинів, що допіру підкотили на службовім лімузині, щось пошепотів і махнув Миронові рукою: підійди.

Мирон підійшов, готовий свідчити. Але вищі міліцейські чини підкреслено байдуже дивилися повз нього. Нарешті один, молодший роками і званнями, спитав, навіть не ковзнувши по Миронові поглядом:

— Значить, бачили… Залишіть свої координати лейтенантові. Коли треба буде — викличемо.

Однак з інтонації Мирон відчув, що його свідчення навряд чи знадобляться. Чув, що в розборки братви міліція намагається не втручатися, з боку спостерігаючи, коли ті самі розправляться один з одним.

І раптом душа його знову занила-заквилила з туги за роботою. Господи, теми ж під ногами валяються, лиш бери і знімай кіно! Історичний детектив, майже біблійна, але така рідна, вічна і вітча тема братовбивства: Святополк окаянний… убієнні Гліб і Борис… нещасні княжата-ізгої… хитрий Ярослав, що присвоїв собі літописно труди і мудрість Антонія Печерського… Братовбивчі війни княжичів… Середньовічні розбори нинішніх удільних князьків-паханів кримінальної братви… Нічого нема нового під вічним небом. Все — по колу, одвічному колу… Людина, на жаль, за тисячу років удосконалилися хіба що у ненависті і жорстокості…

От про що треба знімати кіно! Але — кому ці аналогії, ці історичні «паралелі і меридіани», як сумно жартує Доброніга, крім нього, Мирона, та ще кількох наївних і розчавлених байдужістю сьогоднішніх «князів», треба?!

Але він інакше не годен жити. Він не годен сидіти, склавши руки, і дивитися, як гине мета його життя, його пристрасть, його мрія. І затиснувши правицею пекучий біль у серці, Мирон Волинець пішов по енному колу свого пекла, втішаючи себе тим, що офіси всіх банків, фондів, партій і незалежних профспілок купчились в районі Хрещатика. Можна до вечора ходити і ноги не збити.

За півгодини Мирон рішуче ступив на ґанок філіалу якогось чи то іноземного, чи інвестиційного, чи іноваційного банку, суть діяльності якого була засекречена у вивісці: «Інбанк».

Не встиг сказати охоронцеві, що хоче взяти позику, як перед ним зродився моторний клерк і помчав його пластиковими коридорами, скляними ліфтами аж до менеджера по кредитах, чи як там його в біса?!..