Читать «Митар печер господніх» онлайн - страница 76

Але була ще одна версія несподіваного відходу святого Антонія на Святу гору, як пише літописець, у розпал братовбивчої різанини 1017 року. Цілком можливо, що літописець мав на увазі не грецькі Святі гори, а Святогірський монастир, заснований київськими ченцями на високім березі річки Луги, недалеко від збудованого велінням князя Володимира княжого граду його імені після приєднання до Київської Русі волинських земель. Але шукав тут Антоній, прецінь, не власного спасіння, а порятунку Русі від розору польського круля Болеслава, під полою якого збирав сили на помсту окаянний Святополк. Звідси, з Володимира-Волинського, він міг вести перемовини із Болеславом і з німецьким цісарем, вмовляти волинян не приєднуватися до Окаянного у поході на Київ…

Три тяжких років терзатиме Русь, аки звір лютий, безумний Святополк… Три роки Антоній Печерський намагатиметься вигнати лютих бісів з його кровожерливої душі, аж доки не приведе, Окаянного, на зустріч з Ярославом на берегах Альтою…

Ця версія найбільше імпонувала, ба здавалася найбільш вірогідною.

… Літо 988 року. Після весілля з княжною Анною, власного хрещення і хрещення Русі, Володимир йде походом на Волинь — завершує збирання руських земель. Вслід за княжою дружиною ідуть ченці, насельники Києво-Печерського монастиря. На високому березі Луги — притоки Західного Бугу, там, де зупинить вороного коня Київський князь, як пишуть старі хроніки, вони викопають печери, подібні до тих, що полишили на дніпрових кручах, і зведують над ними перші на цій землі церкви Успіння Пресвятої Богородиці та Святої Живоначальної Трійці. Згодом оточить Володимир храми мурами та баштами-теремами, облаштує в монастирі зимову резиденцію для майбутніх волинських князів. Село ж, яким обросте цей форпост слави руської і віри християнської, назвуть — Зимне. А рівно через 950 років у цьому селі народиться він, Мирон Волинець. Народиться на відлуннях слави. Зростатиме на розорах святинь, у руїнах катакомбних церков, навпомацки шукаючи світла істини і власної суті. Рівно через п'ятдесят років він зніме фільм на захист поруйнованої слави, точніше — на захист власної поруйнованої душі, і назве «Княжий град».

І саме на зйомках документального фільму про стародавній Володимир, тут, у рідних краях, у темені печери, викопаної у високому березі Луги першими насельниками Зимненського монастиря, йому знову причуються ті ж самі слова, що й колись у Ближніх печерах Києво-Печерської Лаври:

— Пощо ти прийшов сюди, Мирку?

Чи може, то повторилися слухові галюцинації? Йому, справді, хоч не ходи по тих печерах… Але ж він не раз там бував, а голос йому чувся тільки двічі… Однак й цього було задосить, щоб повірити в бозна що! Аби бозна що намарити собі… Але в ситуації Мирона кожен би подумав, що старець його… переслідує? Або намагається підказати віхи свого життя?.. Чи нагадати про непочатий фільм?..

Перепади в настрої, вибуховість Миронової шаленої вдачі відлякували від нього людей. Але він інакше просто не вмів жити. Точніше, як казав: не міг жити, як гнити.