Читать «Митар печер господніх» онлайн - страница 74

* * *

Доброніга сказала б: — Головне, не впадай у відчай. Проси Бога, щоб не залишав тебе на одинці з відчаєм. Принаймні, тепер ти знаєш, чого вартий їх бундючний патріотизм. А знання істини теж не дається задарма… І Бог недаремно водить стежками, на які сам і ступити не додумався б. І не всіх водить, а лиш тих, хто зрить у корінь. Я майже впевнена, що всі твої митарства — то збір матеріалу для майбутнього фільму…

СМЕРТЬ ВОЛОДИМИРА

Якби Волинець мав гроші, то зняв би фільм про кожного руського князя — отакий би вийшов… княжий серіал… Бо що не князь — то характер, судьба, химера. Сторінка історії… Часом, перегортаючи сторінки історичних книжок, Мирон відчував, як тяжко князям руським під плитою могильною невідомості, як рвуться вони крізь завали століть, крізь хащі забуття на світ Божий. Як волають ці витязі, шаленці, безумці, державники і зрадники покути, чи визнання, чи просто уваги… І чомусь найбільше ворохобить на тім світі Володимир Красне Сонечко… Певно, чоловікові затісно в епізоді короткому не відзнятого Миронового фільму…

* * *

Наглу смерть князя Володимира 15 липня 1015 року, певно від крововиливу в мозок, Антоній передбачав, як і смуту по ній.

— Увага! — крикнув Мирон, — Перша камера! З панорами Дніпра — на загальний план резиденції! Переляк і метушня у дворі. Крупні плани перестрашених облич! Стривожений шепіт: — Князь… Князь… Друга камера: княжа гридниця. На лавах — бояри. Наїзд! Повільно — з обличчя на обличчя!

Він хотів передати паніку і жах смердів перед кончиною царя. Нічого нового, все повторюється в найдрібніших деталях. Він хотів, щоб були відчутні історичні аналогії, наприклад, зі смертю Сталіна… Так само метушились розгублені смерди, гарячково шукаючи достойника на спорожнілий престол.

Натура. Ранок. Ліс. Темні нори печер. Тривога за долю держави жене Антонія до Берестового. Він не довіряє темним, впертим і неохочим до науки боярам. Не бачить руським князем слабовільного, покірного і лагідного Бориса, улюбленого молодшого сина Володимира, народженого царгородською принцесою Анною. З Бориса вийде добрий чернець, книжний муж, тільки не цісар великої держави, хоч і тече в його жилах кров візантійських імператорів. Боїться Антоній і найстаршого із княжичів — Святополка, відомого своєю несамовитою, жорстокою вдачею, нібито кров убитого Володимиром брата Ярополка помщається ненавистю сина. Кликати треба Ярослава з Новгорода, найвдатнішого із княжих синів, який і розумом, і волею, і пристрастю вдався у батька і матір свою — горду і непокірну полоцьку княжну Рогніду-Гореславу.

Сцена явлення Антонія боярам.

Антоній: — Кликати треба Ярослава з Новгорода, мужа мудрого, зело храброго і хитрого. Ночі цієї було мені видіння Господнє: тільки Ярослав доблесний достоєн заступити на київськім столі батька свого Великого Володимира, спасти Русь від розбрату, не дати на поталу ворогам.

Палкий заклик Антонія не переконує боярів. Ґвалт, рейвах, як у сучасному парламенті. В кожного своя думка. Однодумці гуртуються у фракції. «Заборисівці» наполягають: чекати Бориса з походу на печенігів, «ярославці» — їхати по Ярослава. Врешті, поклавшись на волю Божу, одностайно вирішують сповістити народ про біду і почати приготування до похорону.