Читать «Митар печер господніх» онлайн - страница 45

— Скажи-но мені, маленька, невже серед вашого племені немає жодної цнотливої, порядної жінки? Чого ви всі такі… розтлінні і ненаситні?

Ошелешені розтлінниці всі до одної завмирали з роззявленими ротами, а за хвилю — одні ображено щезали в кущах, прихопивши одежину, інші розгублено хіхікаючи відповзали, але були й такі садомазохістки, що збуджувались від цих слів і кидались терзати його погаслу плоть, як тигриці…

І Мирон терпів, аж доки… на нього не надибала (в буквальному розумінні цього слова) Дзвінка. Хтозна, може її звали по-іншому, але для нього вона була Дзвінкою…

Одного лілово-золотого, як гірські косиці, надвечір'я, коли він мирно спав, витоптаний черговою сексуальною терористкою, його розбудила присутність… чужої жінки. Мирон розплющив очі і… побачив над собою дзвін малинової спідниці довкола ніжно-рожевих молодих (він це відчув) ніг. Зовсім юних, струнких, як… у сарни, ніжок. Дзвін хилитнувся і на тлі голубого неба вималювалася чорнокоса голівка і дві чорниці гарячих очей, які надовго заступили йому весь білий світ з усіма жінками.

Ба! Він ніби втратив розум! Забув про фільм, зйомки якого мав завершити до осені, про групу, яку мав годувати… Навіть тепер, уві сні, його пік сором, але нічого не міг подіяти із собою, як людина, яку випадком закрутив водяний вир, і вона тоне на очах у здивованого люду на березі, встидаючись своєї безпорадності, соромлячись покликати на поміч, жадаючи тільки одного — щоб її швидше поглинули моторошно звабливі глибини.