Читать «Мартів хліб» онлайн - страница 5
Яан Кросс
— Адже так, га?
— Авжеж, авжеж, — охоче згоджується майстер Йоган і навіть люб’язно підспівує Юргенові:
— А далі отак, — не вгаває Юрген і голосно співає:
І майстер Йоган поважно басить:
Але в ту мить, коли майстер проспівав «не-жи-ті-дих-пе-ре-й…» і почав тягти «ми-и», він заплющується й роззявляє рота — ніби хоче закричати, але вичікує, поки йому дозволять. Він закидає голову — мабуть, дістає дозвіл і закінчує, але не «ми-и», а зовсім інше — «аааа-аа-апчхххи!»
АПЧХХХХИ!
Так, що красиві у вранішньому сонці піщаного кольору білі і ясно-сірі шерехаті мури відлунюють: аа-аа-аа! Так, що жовте й іржаво-червоне листя перелітає через гребені дахів — пчхи-ии! — і кружеляє навколо зелених — мідних — і сірих — свинцевих веж. Од такого чхання перехожі сахаються вбік і гомонять:
— Ой-ой-ой-ой! І майстер Йоган десь підхопив нежить!
Але майстер витирає носа тильним боком руки, бо в нього й справді жахливий нежить (а носовиками навіть аптекарі стали користуватися лише через століття), і обертається до Юргена з вельми кислою міною:
— Годі! Став чіп!
Юрген уже за мить до цього передчував: тут ніби щось пішло навперекіс, але не може збагнути, що саме. І все-таки з переляку прикушує язика. Так вони й простують через ранкове місто. Повз високі стіни, вузькі вікна, дугасті, як брови, двері, вапнякові сходи і візерунчасті герби. Над шпилями церков — синя безодня неба. Внизу, в радісних ранкових калюжах — серед кінського гною, бруківки й сміття, — сині клаптики неба.
А ранок такий чудовий і ясний, що в Марта виникає непоборна спокуса, страшенна спокуса взнати, витримає майстер чи ні, якщо проспівати популярну пісеньку про їхні ліки до кінця… І він починає мугикати:
І тому, що у відповідь на ці сумнівні рядки майстер лише гучно шморгає носом, Марта вже ніщо не тривожить, і він виводить на повний голос:
А втім, про їхні ліки — ядучі й гіркі, смердючі й нудотні, слизясті й терпкі, що аж у роті дерев’яніє, — Март міг би дещо розповісти. Навіть більше, ніж усі хворі, виліковані майстром Йоганом. Бо хоч і випало вживати чимало ліків, вони ковтали щось одне, друге чи третє, а Март чисто з цікавості бог тому свідок! — лизькав усі ці ящерині язички, порох мумії і навіть перепалений собачий кал. Хоча тільки ледь-ледь-ледь крапелиночку. Які ж вони на смак? І тому він з такою втіхою горлає:
Зачувши останні рядки, майстер Йоган ступає особливо твердо. Очевидячки, своєю ходою хоче ствердити: все, про що співається в пісні, — свята правда. До речі, проти того, що в ній, приміром, говориться про дзвінкі монети, жодна душа аніскілечки не перечитиме. Адже сказано нелукаво й прямо — несіть таляри в нашу калитку! За гроші все буде сповнено чесно й без зволікань, тобто приготовано ліки й таке інше. Але співати далі Мартові вже не можна, бо вони прибули. Впевнено ступає майстер Йоган на чисто заметені східці будинку радника, який мешкає на вулиці Мюйрівахе, і пані Калле власного персоною зустрічає його.