Читать «Мартів хліб» онлайн - страница 2

Яан Кросс

Крізь малесенькі шибки у свинцевих рамах пробивається світло — наче пригорщ іскристої луски розсипалася по вичовганій підлозі, прилавку з мореного дуба й плитнякових стінах. Великі вранішні сонячні зайчики метушаться по світлій стелі, де міняться барвами дивні картини, на яких зображені чоловіки й жінки у зборчастих вбраннях, звичайні будівлі зі шпилястими дахами і гірлянди — так, так, навколо трикутних склепінь вимальовані чудернацькі облямівки, ніби зроблені зі сплющених, засушених у пергаментних книгах квіток. Під розписаними склепіннями виринають із сутінків аптечні полиці, немов перед ними розступаються сірі запони і сонце знову віднайшло там свої вчорашні іграшки, бавиться ними, як тільки вміє. Ох, стільки цяцьок, як тут, не знайти ні в цьому місті, ні в заморських краях. Адже на полицях — десятки, де там — сотні дзбанів і слоїків, ринок і горщиків, сулій і пляшечок, поставців і кадібціє, маленьких дерев’яних мисочок. І яких! Одні — із масивного зеленого, другі — з легкого жовтого скла; треті, четверті і п’яті — з випаленої глини з ніжно-білою, сливово-брунатною чи мерехтливо-синьою поливою. А в них, звісно, п’ятнадцять особливих сортів рідин і тридцять відварів, сімдесят мазей і чимало іншого. А в шухлядах прилавку (пахтить уже здаля) подрібнене листя чудового індійського чаю і рідкісна аравійська кава, перець і лавровий лист, кориця і засушені жаб’ячі лапки, рубіни і потовчені в порошок таргани.

Одначе, як ми сказали, настав ранок робочого дня. І аптекарчук Март, той самий хлопець, який відчиняв віконниці, вже поринув у працю: нанизує на шворку засушені жаб’ячі лапки, щоб однести їх на горище — добряче провітрити. Раз по раз із великого кам’яного тареля — хап! — і тоненьку мотузку між сухожилля — шморг! Саме в цю мить рипучими сходами спускається згори зі свого житла майстер Иоган. Гострі довгі носаки його черевиків збивають куряву, і половину її ловить своїми фалдами коротка чорна пелерина. Майстер гучно чхає. Апчхи! Апчхи! Апчхи! І учень Март квапливо каже йому:

— Доброго ранку, майстре!

Той сопе, хоч бачить, що хлопець старанно працює: засушені жаб’ячі лапки так і мелькають — враз опиняються на мотузці. Це надійні ліки від двадцяти семи недуг, а тому вельми дорогий і прибутковий медикамент.

Майстер Йоган чіпляє на великого носа із синьо-червоними прожилками колеса окулярів у чорній оправі завтовшки з гусінь і розгортає аптекарський меморіал у важкій шкіряній палітурі:

— Гм… Марте, сьогодні нам треба змішати три порції шавлієвої мазі. Щоб у нас до настання осінніх дощів був запас ліків од ревматизму. Окрім цього, необхідно зварити шістдесят кварт кларету. Для шинку гільдійських панів на поминки небіжчиків. А кларету треба ж трохи настоятись. І ще нам — а-а-а-пчхи! — нам слід стерти в порошок дванадцять унцій рубінів — для еліксиру від недокрів’я. Затям, що це особливо відповідально.

Ще б пак, Марту відомо, якої ретельності потребує ця робота. Відомо й те, що, коли майстер каже: «Нам треба зробити те й се», це означає, що виконуватиме, певна річ, Март. А майстер або стоїть поряд і, повчаючи, бурчить та сопе, або зовсім іде кудись — поглянути, чи прибули у гавань іноземні кораблі, що за ліки, прянощі та дивовижні речі вони привезли. Або вирушає до хворих — таких поважних, що їхні домочадці не можуть приходити по замовлені ліки, але й не настільки вельможних, щоб із собою брати Марта — помічника, підручного, попихача, який латиною зветься famulus. Він конче потрібен майстрові, коли той жадає справити враження і своєю персоною, і неабияким умінням. У помешканнях таких хворих Март необхідний майстрові головне для того, щоб коло ліжка недужого перемовлятися по-латині. І все заради того ж глибокого враження.