Читать «Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці» онлайн - страница 35

ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ розповідала це все спокійно, без надриву, в притаманній тільки їй флегматичній манері, сидячи на даху сусіднього будинку, де я розбив власну терасу. При цьому вона попивала шампанське і гойдалася, по-дитячому махаючи ніжками, в кріслі-гойдалці.

Як же мені пощастило, думалось мені, що я зустрів її саме зараз, а не колись, коли в ній нуртували пристрасті. А чи нуртували взагалі?

ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ припинила гойдатися і підсунула під ноги пуфик. Я з цікавістю розглядав її ступні на сонці. Це вже не були ті м’якенькі пухкенькі ніжки з рожевими пальчиками. Це були втомлені від надмірної ваги хазяйки ноги. Хтось міг би побачити в них щось потворне. Тільки не я. В цій потворності я бачив красу. Як бачать красу в старому, покрученому від часу і хвороб дереві. Скільки художників, фотографів фіксують ці дерева через їхню загадкову естетику, яку ніколи не побачиш в молодому деревці, дарма, що воно тебе радує своєю дитинністю і свіжістю!

Замислившись над цим, я ненароком перебив зізнання ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ, попросивши її стерти лак на нігтях пальців ніг.

— Неси змивачку! — сказала вона і додала: — І заодно прихопи чогось гостренького!

Поки я змивав лак на нігтях її утомлених від життя ніг, вона продовжувала розповідати про те, що її життя можна було б вважати таким, що склалося…

Вона мала двох доньок. Звичайно, було б краще мати доньку і сина. Але таке бачення є сексистським, а вона останнім часом не любить усе сексистське.

Старша донька — та, що від БАЛБЄСА, була хорошою, хоч і нервовою дівчинкою. Мала чудовий слух і чудовий голос.

ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ виховувала першу доньку по-спартанськи. У значенні прививання їй самостійності. Мамочка була ще молодою, щоб повністю віддатися вихованню дитини, їй треба було закінчити консерваторію, аспірантуру, написати дисертацію, знайти нового чоловіка, достойного її самої, облаштувати своє життя з новим чоловіком, народити йому дитину. А оскільки допомоги чекати не було звідки — бабуся ІРЕНА й сама була «молодою мамочкою», — то й росла дівчинка, сподіваючись лише на себе. Самостійність була її сильною рисою, аж доки вона не завагітніла. В шістнадцять років. Невідомо від кого. ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ, дізнавшись про це, лише зітхнула: я сама винна! І з почуття вини з приводу неуваги до першої доньки, вирішила компенсувати це любов’ю до майбутнього внука чи онучки. Народився онук.

А тут іще менша донька не виросла. Та, що від ПОЛКОВНИКА. Ця має стати хорошим математиком. І ця точно в шістнадцять ніколи не народить. І, як з’ясувалося пізніше, не народила.