Читать «Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці» онлайн - страница 28

Так і минула безслідно моє перше кохання, найбільшим досягненням якого було МАМІГЛАПІНАТАПЕЇ…

Частина друга

НА МАНСАРДІ

Я, чесно кажучи, змирився з думкою, що більше ніколи не зустріну ЧУДО-ЮДО-РИБУ-КИТ, а натомість спостерігатиму за її двійником у краєчку вікна в будинку навпроти. Вона являтиметься мені в нічній сорочці або розтягненій футболці. ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ-двійник живе з літньою здитинілою матір’ю і старим котом.

Я, власне, не стільки змирився, скільки мені було байдуже. Взагалі, мені стало ВСЕ байдуже, або, як я кажу, коли вип’ю, — пофіг. Очевидно, в мене розвився чоловічий клімакс.

Я ще деякий час за інерцією запрошував до себе тьоток, але з ними завжди була морока. Під час близькості то в одного, то в другої виникала підозра на гіпертонічний криз, тож ми, перервавши сумнівне задоволення, як два придурки, міряли одне одному тиск. То доводилося годину прилаштовуватися одне до одного, шукаючи зручної для обидвох пози, бо в одної розбухло коліно від артрозу, а в іншого схопив радикуліт. А доки відбувалось складання тілесного пазлу, допінг (алкоголь) і піонерський запал зникали, і ми, протверезівши, сиділи на ліжку, дивлячись одне на одного виряченими очима на пожмаканих обличчях, де було написано: «Радічіво?!!!» (тобто заради чого ці муки?).

Однак ми не здавалися: ми швиденько вдягалися і йшли в хороший ресторан, щоб вдало завершити наше побачення. Розходилися задоволені, кожна сторона не була посоромлена і компенсувала одні фізіологічні радощі (секс) — іншими фізіологічними радощами (їжа+алкоголь). Крім того, з тіточками завжди було про що поговорити, бо їх я вибирав зі свого кола.

Молоді дівчата в моїй мансарді також періодично з’являлися і зникали. Однак навіщо потрібен свіжій квіточці пияк із нерозкрученим ім’ям? Лише для того, щоб укорінитися в його київській квартирі в центрі Києва в елітному будинку — або через одруження (і тоді чекати, коли я помру від білої гарячки), або через опіку (коли я впаду в старечий маразм). А я не знав, навіщо мені потрібні були ці наївно-хитрі дівчатка. Хіба що для чергового самоствердження, що я ще «нічогенький», якщо постараюся.