Читать «Маленький світ» онлайн - страница 18

— Ні, мене звати Тей, але я емб. А хто ти?

— Я людина.

— Це ім’я?

— Ні. Моє ім’я Емма.

— Я прошу тебе, Еммо, не вбивай мене та мого друга.

— Гаразд, але звідки ви тут узялися?

— Приїхали он у тій сумці, — він тицьнув рукою у бік столу. — Шукаємо найбільшу квітку у світі. Вона допоможе мені врятувати мою сестру.

Тей розповів про Сіду та про їхню подорож. Емма вже не була така злякана й поклала на долівку кочергу. Та кіт все кружляв навколо шафи шкрябаючи підлогу кігтями.

— Тею-у-у! — почувся жалібний голос, десь далеко з під шафи, — Допоможи!

— Еммо, чи можу я вас попросити допомогти моєму товаришеві? Та тварина скоро добереться до нього.

— Принце!

Емма відчинила на вулицю двері, і виштовхала кота. Він впирався й нявчав, сердито завиваючи від того, що не вдалося поласувати Форо. Та двері зачинилися, і хлопці зітхнули з полегшенням. Ема зупинилася посередині кімнати, прямо перед нею на долівці стояв Форо. Він мало не млів від страху роздивляючись з низу у верх господиню будинку. Вона могла б наступити на нього, і від хлопця лишилося б тільки мокре місце. Емма присіла, і підставила йому руку.

— Сідай, я підніму тебе до твого друга.

Форо дивився на товсті великі пальці, і не рухався. Тей теж сидячи на підвіконні дивився на нього, не знаючи сам чи зважився б залізти дівчині у руку.

— Не бійся, я не буду тебе кривдити, — сказала вона так лагідно, що Форо заспокоївся.

Охопивши обома руками її великий палець він стрибнув у долоню. Враз побачив ніби летить у просторі. За кілька секунд пальці, які його тримали, розжалися, і він вистрибнув на підвіконня поруч с Теєм. Вони обіймалися та раділи. Людина виявилася зовсім не страшною. Навіть доброю. І зараз, коли вона побачила як вони радіють один одному, дивилася на них та посміхалася.

— Де ви тепер підете? — запитала вона.

— Нам треба знайти квітку. Можливо доведеться йти до лісу.

— Я знаю навколишній ліс. Такої квітки там нема.

— Нема? Що ж нам робити, чи є вона взагалі у світі людей?

— Здається є, тільки це далеко звідси. Ви ніколи не встигнете туди дійти за такий короткий час. Але якщо хочете, я відвезу вас у місто. Там є ботанічний сад, дуже великий. Можливо і ця квітка у ньому є. Мені буде навіть цікаво вам допомогти, самі ви точно не впораєтесь.

Хлопці переглянулися, і не знали що відповісти. Вони розуміли, що у цьому великому світі, їм, малесеньким ембам, буде важко вижити. Чого вартий лише волохатий Принц, а за межами будинку на їх може чекати безліч таких тварин. Та страх до людини ще не полишав їх, і чи варто довірятися Еммі, було рішенням не з легких. Але її очі були такими лагідними, що хлопці довго не вагалися.

— Гаразд, — відповів Тей, — ми згодні! Ми робимо це заради Сіди, — проговорив він до Форо, який ще стояв з відкритим ротом.

— Тоді нам треба збиратися, бо якщо повернеться батько він нікуди мене не відпустить.

Вона метнулася по будинку збираючи речі. Сховалася за кольоровою стінкою, і вийшла вже переодягненою. Взяла зі столу сумку, і витрусила увесь її вміст. Серед усього лежав сухий буханець чорного хліба.

— Еммо, що то таке? — запитав Форо.