Читать «Маленький світ» онлайн - страница 20

Вона поклала коробку на землю, і сама сіла поруч. Потім дістала зі своєї сумки пляшку з водою. Якби Форо хотів би з неї напитися, то міг би просунути у середину голову, такою вона була великою для них.

Емма попросила у нього флягу, і обережно налила у неї води.

— Нажаль поїсти я з собою нічого не взяла. Але в мене є цукерка. Хочеш? — звернулась вона до Форо.

— А що це таке?

— Зараз я тобі покажу. Це дуже смачно.

Вона витягла з кишені предмет у яскравій блискучій обгортці. Обережно розкрила його та відломила шматочок. Форо узяв його до рук, і вдихнув невідомий аромат. Від приємного відчуття навіть закрив очі. Це нагадувало йому запах домашньої випічки з смачною поливою яку у свята готувала мати. А коли відкусив шматок, не міг зупинитися. Темна, м’яка маса була солодкою та ніжною. Він з таким захватом їв, що Тей не міг втриматися від сміху. А з іншого боку дзвінко сміялася Емма, також спостерігаючи за ним.

Побачивши їхні посмішки Форо з задоволенням проказав:

— Тепер я згоден йти куди завгодно. Тільки лиши мені цю чудову їжу. Як ти назвала її — «цукерка»?

— Так.

Емма заливалася від сміху. Поклала поруч з ним все, що лишилося від цукерки. Непомітно Тей забув про Форо й задивився на неї. Її посмішка була сонячною, і очі виблискували, мов дорогоцінні каміння. Волосся переливалося у сонячному промінні й легко гойдалося від доторку вітру. Такої гарної дівчини він ніколи у своєму житті не зустрічав. Усі емби схожі один на одного з чорним волоссям та смаглявою шкірою, а вона була зовсім іншою.

— Тею, а ти чому не їси? — раптом запитала вона.

— Що? Ні, я не голодний. Можливо пізніше, якщо цей ненажера не з’їсть усе, — він посміхнувся дивлячись на друга.

— Скажи, що росте на цьому полі?

— Пшениця.

— Що це таке?

— Зараз я зірву тобі колосок й поясню.

Вона простягла руку й зірвала цупкий недозрілий колос.

— Дивись, ось тут є зернята, коли вони визріють їх збирають, обмолочують, і мелють на муку. З муки випікають хліб. Це найважливіша їжа у нашому світі.

Тей здивовано роздивлявся колосок. У Ембірі хліб роблять з декількох круп, які також перемелюють та змішують відразу перед випіканням.

— І більше нічого не додають? — здивовано запитав він у Емми.

— Ще додають дріжджі та воду. Тісто стає пухким, а випікають його у печі. Ваш хліб хіба не так роблять?

— Ні. До тіста додають листя духмяних трав та печуть на сковороді, це дуже смачно!

— Досить! Досить мене дратувати, — викрикнув невдоволений Форо. — Ця цукерка дуже смачна, але я б віддав зараз будь що за шматок материного коржа.

— Гаразд, — посміхнулася Емма, — ходімо далі, бо у дорозі нам бути ще довго.

Хлопці влаштувалися у своїй схованці, а дівчина обіймаючи коробку рушила далі.

Вже за кілька годин Тей почув якийсь незвичайний шум. Такого він зроду не чув, і миттю скочив до отвору, щоб роздивитися звідки він лунає. Емма стояла обабіч широкої рівної дороги, а поряд з нею пробігали величезні, ніби гори, створіння.

— Святі небеса! — крикнув Форо. — Що це таке?