Читать «Маленький світ» онлайн - страница 13

Як тільки стало світати він торкнув пальцем руку Тея. Хлопець відразу схопився на ноги.

— Що, вже пора?

— Так, буди Форо.

Форо йшов часто кліпаючи очима, і весь час позіхав. Було прохолодно, тому вони раділи кожному сонячному променю. А коли сонце вже яскраво позолотило обрій, старий раптом зупинився.

— Ось тут ви повинні зав’язати очі, — сказав він повернувшись до хлопців.

— Навіщо? Я в житті не знайду тої стежки по якій ми йдемо, — підхопився Форо.

— Так треба, просто зробіть як я кажу.

Тей слухняно зняв торбу, і витягнув звідти білу тканину у яку був загорнутий хліб. Обережно розірвав її на дві половини і простягнув Форо.

— Але ж як ми тепер будемо йти? — знову запитав той, і зробив собі на потилиці великий вузол.

— Бери Тея за одяг, і тримайся, а він хай тримає мене.

Вони слухняно зачовгали ногами, зачіпаючись за камінці та йшли тримаючись один за одного. Форо весь час спотикався, і бив ноги. Але нарешті чаклун зупинився. Чути було хлюпотіння води і відгуки кроків, які відлітали десь далеко, а потім ніби поверталися назад.

— Можете розв’язати очі! — велів чаклун.

Коли Тей зняв тканину, то побачив, що вони у великій печері, а перед ними стіною стікала вода.

— Ось ми й пришли. Зараз ви повинні пройти крізь воду, щоб опинитися у іншому світі. І пам’ятайте, що б на вас там не чекало, тут ви потрібні більше. Ви емби, від вас залежить доля вашої сестри. Так Форо, Сіда тепер тобі теж сестра, якщо ти здатен ризикувати для неї життям. Я буду чекати на вас тут. Без мене ви не знайдете виходу з гір. Тому, щоб не сталося, чекайте на мене тут, коли повернетеся. Все. Йдіть!

Хлопці зупинилися біля водно-скляного потоку і переглянулися. Тей простягнув руку, Форо взяв її міцно зжавши, і разом вони зробили крок у невідомість. За секунду знову стояли у печері.

— Поглянь, ми навіть одяг не змочили! — крикнув Форо.

— Так, здається ніби нічого й не сталося, можливо щось не вийшло?

— Але ж Зуфа нема. І печера немов інша.

— А ще водоспад.

— Що?

— Тепер він у нас за спиною.

— Гадаєш вийшло?

— Ходімо дізнаємось.

В отвір печери було видно яскраве сонце. Вони швидко побігли до виходу. Опинившись на дворі хлопці зупинилися, роздивляючись усе навкруги. Гори ніби й не відрізнялися ні чим тільки каміння, яке ставало їм перешкодою було в декілька разів більшим. Йти було не легко, весь час потрібно було вилазити на гору, і дивитися у який бік краще повернути. Здалеку Тей помітив дерева, і зрадів: йти лісом буде легше, і саме там можна зустріти ту саму квітку за якою вони прийшли.

Вони йшли вже дуже довго, але ще навіть не наблизилися до дерев. Раптом попереду з’явилася перешкода, яка збентежила їх, і здивувала. Це була полоса висотою майже до грудей кожному з них, дуже рівна та довга. Хлопці зупинилися, і стали роздивлятися. Те з чого вона була зроблена нагадувало тканину, але тканину такої товщини вони ще не бачили. Коли Форо приклав до неї свою руку, виявилось що вони майже однакові по товщині.