Читать «Маленький світ» онлайн - страница 12

Форо обійняв матір і одягнув на спину дорожню довгу торбу. Залда поцілувала обох і благословила у путь.

— Сідо, дочекайся мене, будь ласка! — прошепотів Тей у сестри над головою. А потім, швидкою ходою попрямував слідом за Зуфом. Позаду, оглядаючись, і махаючи рукою матері йшов Форо.

Минаючи макове поле, на якому зосталися сірі плями від святкових вогнищ та ще зім’ята великим колом трава, Форо раптом згадав Зуфове пророчення, і тільки тепер зрозумів його значення. Він хотів щось розказати Тею та той дуже швидко йшов і навіть не оглядався. Форо не наважився відволікати його, щоб не втрачати часу, і швидко наздоганяв друга. Чаклун повів хлопців кривою стежиною підіймаючись все вище угору. І вже скоро вони зникли між крутими вигинами скелястих гір. Всю дорогу старий мовчав, лише важко дихав, а іноді шепотів щось собі під ніс. Він був одягнений у сірий довгий плащ і на плечі також ніс торбу.

Нарешті день скінчився і темрява охопила мандрівників своїми небезпечними обіймами.

— Нам треба зупинитися на нічліг, — проговорив Зуф, знімаючи торбу.

— Але ж ми втрачаємо час! — крикнув Тей у відповідь.

— Втрачений час, це ще не втрачене життя. У горах багато обривів, ходити уночі небезпечно. А залишилося вже не багато, завтра вранці ми будемо на місці.

— Що? Так швидко?

— Ми вже дійдемо до квітки? — підхопив Форо.

— Ні. Я повинен розповісти вам одну велику таємницю. Я не зробив би цього ніколи але зараз від неї залежить життя Сіди. А перед цим ви повинні поклястися, що ніколи у житті, нікому не розкажете цю таємницю.

— Так, звичайно, дядьку Зуф. Ви можете на нас розраховувати!

Тей розпалив вогнище і підсів біля нього на камінь, уважно слухаючи старого. Зуф замовк дивлячись десь у темряву. Потім повернувся, окинувши хлопців дивним поглядом.

— Ми з вами йдемо у місце де з’єднуються світи. Хлопці переглянулися, не розуміючи, про що старий говорить.

— Саме так. Я не повинен розкривати цю таємницю жодному з ембів. Але роблю це, і сподіваюся на вашу чесність і обережність. Завтра вранці ми зайдемо у печеру, звідки ви перейдете до світу з іншими істотами. Ніколи, і ніщо не поєднувало нас з ними, і духами було вказано не сповіщати ембів про таку можливість. Я зараз порушую закон, і для цього в мене є тільки одне виправдання — спасіння Сіди. Тільки там ви зможете знайти квітку найбільшу у світі. Як тільки знайдете — відразу повертайтеся, я буду на вас чекати. Та не думайте, що все буде легко, це дуже небезпечна подорож.

— А чому ви з нами не йдете?

— Мені не можна, якщо мене не буде тут, ви не зможете повернутися. А тепер треба відпочити і поспати, бо знадобиться багато сил.

Хлопці примостилися навколо вогнища, а чаклун сидів дивлячись на нього до самого ранку. Він поринув у думки і молив духів допомогти юнакам повернутися живими.

Гілочки вогнища тихенько тріскотіли, викидаючи іноді маленькі іскорки у різні боки. У небі мерехтіли дрібні мов зернята зірки та жодна з них не підказала старому чаклуну, що чекає на цих двох хлопців. Він був збентежений, і не розумів чому зараз не може передбачати майбутнього. Тому до ранку просив прощення за те, що порушив закон, вважаючи втрату свого дару за покарання.