Читать «Маленький світ» онлайн - страница 15

— Бачу тобі весело.

— Так, звичайно, я ніколи такого не бачив.

— А ще, ти ніколи не бачив істоту, яка могла їсти цією ложкою. За розміром ти зараз просто їжа.

У Форо враз зникла посмішка, він схопився та швидко виліз, бо про це навіть не думав досі. А коли озирнувся, і побачив інші предмети навколо, відкрив рота, і не міг нічого промовити. Вони з Теєм знаходилися у величезному будинку з вікном і дверима, піччю і посудом, стільцями та ліжком.

— То ми з тобою зараз стоїмо на столі? — ніби прошепотів він, — На величезному справжньому столі?

— Гадаю, так. А ще, мабуть краще піти звідси, поки не з’явився господар. Певно йому не сподобаються такі гості.

Злізти з такої висоти було зовсім непросто. Та на щастя один зі стільців стояв так близько біля столу, що торкався його спинкою. Тей перекинув свою торбу через плече, і обережно виліз на вирізьблену дерев’яну спинку велетенського стільця. За кілька хвилин він вже стояв на ньому роздивляючись товсті грубі ніжки, по яких злазити додолу було трохи важче. Він обернувся до Форо, який ще стояв на столі.

— Тепер я розумію як ми сюди потрапили, — крикнув він.

— Як?

— Отой предмет, який ми прийняли за печеру — звичайнісінька торба, така ж як у нас. Ми зайшли у неї, а потім велетень, не помітивши нас, приніс її додому.

Форо стояв поглядаючи то на Тея, то на предмети навколо себе, і ніяк не міг прийти до тями. Нічого подібного він у своєму житті ще не бачив. Раптом десь недалеко пролунав мов грім голос, скоріш за все то й був голос власника будинку. Переляканий хлопець кинувся втікати, слідуючи за Теєм.

— Зачекай! Повернися! — закричав той.

— Навіщо? Ти чув там хтось говорить?

— Ми не зможемо злізти зі стільця. Занадто високо. Там у середині я відчував щось схоже на мотузку, біжи швидше та витягни її.

— А якщо я не встигну?

— Якщо ти не встигнеш нас розчавлять мов комах, можливо навіть не помітивши.

Форо хотів ще щось сказати та злякався, і миттю перескочив через широкий ремінь сумки сховавшись у ній. Намацав предмет, і потягнув його на стіл. Це справді була мотузка, але витягнути її усю відразу було неможливо. Тому він знайшов кінець, і почав витягати його, кілька раз повертаючись у середину щоб розмотати сплутане. Він навіть захекався з цією роботою та весь час оглядався. Адже у будь яку мить міг зайти господар і помітити його.

Нарешті мотузка опинилася на краю столу, і Форо штовхнув її донизу. Вона впала прямо перед Теєм, а той відразу кинувся в'язати кінець до стільця. Захеканий Форо вже злазив по спинці до нього.

Потім вони бігли по брудній нескінченній підлозі намагаючись десь сховатися та до будинку ніхто не заходив. Діставшись стіни Тей помітив світло високо вгорі. Він вирішив, будь що, дістатися до нього. Вхопившись за цупку тканину, яка звисала майже до самого долу, поліз до верху. Лізти довелося довго та важко, кілька разів він майже не зірвався, ледве тримаючись.

Виявилося, що світло йшло зі звичайнісінького вікна. Та воно було таким великим, що на підвіконні, на якому стояв Тей, можна було бігати мов на майданчику.