Читать «Маленький світ» онлайн - страница 10

— Дядьку Зуфе, а може вона вже не жива? — тихо запитав Тей, витираючи змокрілі очі.

— Жива. Та я не знаю скільки вона так протримається. Якщо нема можливості її напоїти, потрібно омити тіло цим відваром. Це допоможе втримати її у цьому стані, у якому вона зараз.

— Але ж ми намагаємося її розбудити, а не навпаки?!

— Тею, маю сказати тобі правду. Я не в змозі цього зробити. Занадто багато вона випила. Але я можу затримати дію зілля. Навіть не на один день. За цей час ми повинні щось вигадати.

Тей зовсім понурив голову втрачаючи надію на повернення сестри. Якщо Зуф не зуміє цього зробити, то ніхто вже зуміє.

— Допоможи мені Тею, швидко! — гукнув старий. Вони заголили в деяких місцях тіло дівчини, і чаклун узявши щітку зроблену з сухої трави, почав омивати її бліду шкіру. При цьому він шепотів якісь слова, ніби просив у когось допомоги. Закінчивши вони укрили її і залишили одну, завісивши кімнату з ліжком тканиною. Зуф сів за столом і розклав книги.

— У цих двох книгах описано протидію на усі отруйні настої. Ти допоможеш мені знайти потрібне. Сідай! — гукнув він до Тея.

Тей розкрив книжку. Вона була дуже стара та пошарпана. Від сторінок несло цвіллю, а краї їх вже не мали рівної форми. Хлопець оглянув книгу, яка була завтовшки з його голову, і подивився на чаклуна:

— Але ж тут дуже багато, чи встигнемо ми?

— Тепер встигнемо. Сіда буде жити ще дванадцять сонячних ранків. За цей час ми повинні зробити все можливе.

— Це добре! Час є.

— Зажди, не поспішай радіти. Ще невідомо чим можуть обернутися ці пошуки. Гаразд, почнімо!

Вони вхопилися за книжки, знервовано водячи пальцями по стертих від часу сторінках. За кілька годин Тей вже падав головою на книжку не в змозі боротися з втомою. Нарешті він не витримав, оперся головою об лікоть і тихо засопів. Зуф не став будити. Розумів, що виспатися кілька годин все одно треба, інакше просто не стане сил працювати. Та й до ранку було зовсім недовго.

Вранці прийшов Форо. Тей спохватився, умився холодною водою, та знов сів за книгу. Навіть третьої частини сторінок ще не було перегорнуто. Форо підсів поруч і теж намагався допомогти. Він відчував себе винуватим, бо обіцяв повернутися, але суперечити матері, яка стверджувала, що до ранку вже зовсім мало, не став. Тому зі свіжими силами уважно перечитував кожне слово у пошуках потрібної назви. Старий Зуф зробив відвар, розлив його у чашки та подав хлопцям.

— Тею, випий, це додасть сил!

Тей узяв чашку обома руками і надсьорбнув.

— Здається, я не зробив ще одної важливої справи. Я повинен побачити того негідника Беша.