Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 99
Крістофер Баклі
Конрад звів очі.
— Тоді придумай мені ім'я.
— Я буду братом Лукасом, — сказав Дісмас. Він навмисно обрав ім'я Кранаха, щоб подражнити Дюрера. — Ти, Конраде, будеш братом Вілфредом. Наткер — братом Катбертом. Анкс…
— Катбертом? — обурився Наткер. — Ні, я не хочу бути Катбертом.
— А що не так з Катбертом?
— Це якесь содомітське ім'я.
Дісмас знову зітхнув.
— Наткере, він був святим, а не содомітом. Ну, добре. Яке ти хочеш ім’я?
— Мені байдуже. Тільки не Катберт.
— Тоді Теобальд. Це тебе влаштовує?
Наткер знизав плечима. Дісмас енергійно продовжував:
— Анкс — брат Зігмунд. Дюрер… хм… Ти будеш братом Нарсом. На честь святого Нарциса. Дуже зручно.
Дюрер розлючено витріщився на нього.
— Не ображайся. Нарцис був єпископом в Єрусалимі у другому столітті. Він перетворював воду на олію. Ідеальне ім’я для художника.
— Щось я ніколи не чув про цього нібито святого.
— Ну, я і не чекав від художника знання священної історії. Залишається Магда… Ти будеш сестрою…
— Гільдеґардою.
Дісмас подивився їй у вічі.
— Гільдеґарда Бінгенська, — сказала Магда. — Рейнська провидиця. Вона була дуже свята. Й ніколи не казала поганих слів.
Вони спустилися яром і вийшли на дорогу, де приєдналися до потоку пілігримів.
Дісмас наполягав, що їм необхідно приділяти увагу всьому, що вони побачать. Будь-яка деталь може виявитися важливою, якщо їм доведеться тікати у поспіху. Дісмас вважав саме так і буде, бо зайшли вони аж надто далеко.
Дорога проходила через поля, що належали монастирю, який розташувався на вершині гори. В міру наближення до річки Лейс будинків навкруги ставало все більше.
У Шамбері існував лише один міст через річку. Підпори та водоріз були кам'яні; проїзна частина — з важких дерев'яних брусів. Цікава конструкція.
— Це італійський винахід, — пояснив Дісмас. — Бачите отвори на обох кінцях брусів? У разі нападу, їх можна швидко вийняти з місць, щоб зупинити ворога.
— Розвідний міст, що насправді не розвідний, — зауважив Дюрер. — Для монахів, які, власне, не монахи.
Вони увійшли через головні ворота — вони мали назву ворота Відлюдника. Тут був зручний розвідний міст через рів, що оточував стіни укріпленої частини міста. Натовп паломників перекрив рух. Охоронці вимагали «транзитний збір» — плату за вхід. Це спровокувало палкі суперечки та переполох. Після тижневої лісової тиші у масиві Бож цей галас дратував. А який тут стояв сморід!
Паломники зводили намети та навіси уздовж рову. Маленькі крамнички вели жваву торгівлю. Чого тут тільки не було, і на продаж, і на обмін: кури, риба, дичина, вино, сир, усілякі предмети для релігійних обрядів, мазі, бальзами, ліки від усіх відомих хвороб.
Дісмас з професійною зневагою роздивлявся численних торговців реліквіями, що продавали речі явно сумнівного походження. Він нарахував тут чотири
