Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 95

— Так, це буде непросто.

— Нас упіймають. Я казав тобі це ще у Базелі. А зараз я розповім, що з нами зроблять, коли впіймають. Вони обов'язково захочуть зробити з цього повчальний приклад. Ти колись бачила, як колесують людину?

Магда мовчала.

— По дорозі на ешафот, ще у возі, кат відриває шматки твоєї плоті розпеченими кліщами. За такий злочин, як цей, відірвуть десь три, або навіть чотири куски плоті. То ж на момент, коли тебе витягнуть з воза на землю, ти будеш уже майже мертвий.

— Дісмасе…

— Під лікті та коліна підкладають дерев'яні дошки. Потім кат підіймає важке колесо — і починає ламати тобі кістки. Якщо судді виявляться милосердними, вони постановлять, щоб починали зверху. Один удар по голові — і все скінчено. Але якщо злочин серйозний, а саме так і вирішать, тоді судді зажадають, щоб кат починав знизу. Спочатку ступні, потім щиколотки, гомілки, коліна і так далі.

— Дісмасе, припини.

— Я колись бачив таку страту у Нюрнберзі. Нещасний залишався живий навіть після тридцяти ударів. Я й досі чую його крики. Це було жахливо. Ти жінка, то, можливо, з огляду на це, вони змінять вирок та спалять тебе живцем. А можливо, і ні.

Магда відсунулася від нього. Він змайстрував подушку з мішковини та поклав їй під голову, вкрив дівчину ще однією ковдрою та пішов спати до інших чоловіків.

Дюрер пробуркотів:

— Яка гарненька казочка на ніч! Ти справжня свиня. Тепер мені насняться кошмари.

— Ти на них заслуговуєш.

Дісмас заплющив очі та почав молитися святій Катерині, — тій, яку катували на колесі, щоб вранці дівчина, яку він кохає, зникла.

Але, коли зійшло сонце, Магда все ще була тут. Вона схилилася над вогнем і готувала смачний сніданок.

25. Бож

За три тижні після того, як вони залишили Базель, Дісмас та Конрад стояли на хребті масиву Бож, споглядаючи з височини Шамбері — столицю Герцогства Савойського. Вони разом виїхали вперед на розвідку. Завтра вони увійдуть у це місто.

Це була виснажлива подорож — через Невшатель, Фрібург, Лозанну, Женеву, Аннесі та лісистий масив Бож. За межами імперії вони почувалися у відносній безпеці, тому зупинялися на ночівлю у невеличких містах. Ландскнехти озброєні своїм африканським тоніком, з радістю відвідували кожний бордель, що траплявся на їхньому шляху. Дісмас марно намагався підрахувати, яких коштів стало їм це люте блудство. Але його розум швидко переключався на інші речі.

— Здається, ми не єдині паломники, що розраховують прикластися до плащаниці, — зауважив Дісмас.

— Боже праведний, — похитав головою Конрад, дивлячись на картину, що розгорталася внизу. — Це схоже на дві армії, що рухаються назустріч одна одній.

Шамбері стояв на одному з найпожвавленіших перехресть Європи, у долині між гірськими масивами — Бож на півночі та Шартрьоз на півдні. Річка Лейс омивала його східне передмістя.

Тут завжди перетиналися основні шляхи французьких військ, що йшли війною на Італію, та італійських, що йшли на Францію. Зараз панував мир, але мир — річ тимчасова.