Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 96

Майже всю західну частину Шамбері займав родовий замок герцогів Савойських. Дісмас добре уявляв, як нинішній герцог Карл прокидається кожного ранку і знервовано виглядає з вікна своєї спальні, дрижачи від страху і благаючи всіх святих, щоб не побачити армії, що марширує до міста під знаменами Франциска І, короля Франції. Дісмас знав, що чотири роки тому Франциск пройшов пішки весь шлях з Ліона до Шамбері, вдягнений у білу туніку паломника, щоб промовити молитви вдячності тутешній плащаниці за перемогу у битві при Мариньяно. Цей вчинок мав схвилювати Карла, бо тим самим Франциск продемонстрував, як високо він поціновує плащаницю з Шамбері. А королі завжди прагнуть заволодіти тим, що поціновують.

З цієї висоти Дісмас та Конрад добре бачили дороги, що вели до Шамбері з півночі та півдня. Обидві були переповнені паломниками та купецькими караванами. Безумовно, картина була видовищна. Тільки одного разу Дісмас бачив такий натовп — у Римі, де йому пощастило опинитися у ті дні, коли помер Папа Юлій II.

— Герцог має бути задоволений, — вимовив Дісмас. — Усі ці гроші ідуть до його казни.

Конрад закивав.

— А це означає, що охорона є всюди, — сказав він, зітхаючи. — На додачу до звичайної охорони каплиці. Ну що, рейзелауфере, як ми з цим упораємось?

— Ми ж монахи. Може, треба помолитися, щоб сталося диво?

— А кому треба молитися у такому разі? Є якийсь покровитель викрадачів плащаниць?

Дісмас почав міркувати.

— Ось, припустимо, святий Марк. Він, власне кажучи, не покровитель викрадачів реліквій. Сімсот років тому якісь хлопці «перевели» його з Олександрії до Венеції. Це було найвидатніше «переведення» з усіх відомих. Тож можна молитися йому. Або тим кмітливим чоловікам, які це зробили: двом купцям-венеціанцям та двом грекам — священику й монаху. Розумієш, вони боялися, що турки, які захопили Олександрію, знищать гробницю святого Марка. Тому священик і монах підмінили тіло святого Марка тілом святої Клаудії.

— Навіщо ж вони поклали іншу святу у його гробницю?

— Через те, що мощі святих завжди виділяють чудовий аромат. Суто теоретично. Вони поклали туди святу Клаудію, щоб могила продовжувала духмяніти.

Конрад тільки похитав головою.

Дісмас продовжував:

— Двоє венеціанців віднесли святого Марка до себе на корабель. Поклали його в скриню та накрили свинячою солониною. Досить розумно, еге ж? Коли мусульмани прибули на судно для інспекції, вони побачили свинину та погребували перевіряти вміст скрині ретельніше. У всіх мусульман свиняче м'ясо викликає огиду. Тож вони закрили скриню та наказали венеціанцям забиратися з Олександрії. Але я не думаю, що у нашому випадку свинина якось допоможе.

Дісмас із Конрадом спустилися вниз, до своїх, та розповіли про те, що бачили, — величезні натовпи паломників на шляхах до Шамбері.

Тієї ночі вони отаборилися біля джерела, що текло з яру до передмістя. Біля вогнища майже не було розмов. Усі були надто стомлені. Незважаючи на те що вони нарешті дісталися Шамбері, Дісмас залишався похмурим. Місяць роздумів не приніс жодної ідеї щодо плану майбутнього «переведення».