Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 85

Дісмас відправився до аптекаря у кварталі Санкт-Андреас, віддав йому папірець, страшенно ніяковіючи через те, що змушений просити про таку річ. Він навіть запевнив аптекаря, що це, звісно ж, не для нього. За п'ять гульденів — скажена ціна! — йому дісталася пляшечка з коричневою рідиною.

Він вручив її Анксу, пояснивши, що це від Магди і що він має випити не більше трьох ковтків перед тим, як відправитися до борделю. Тож, звичайно, Анкс вихилив усю склянку одразу.

Наступного дня, знову-таки на світанку, трійця ландскнехтів повернулася до «Райського дому» і зчинила неймовірний ґвалт. Як і минулого разу, Конрад та Наткер були такі п'яні, що ледве трималися на ногах.

Що ж до Анкса, то Дісмас ще ніколи не бачив у людини такого тріумфального вигляду. Він пересувався такою ходою, ніби проскакав верхи півсвіту. Своїм капелюхом він чомусь прикривав пах. Побачивши Дісмаса, він з нелюдською гордістю прибрав капелюха.

— Диви!

— Святі небеса! — здивовано вигукнув Дісмас. — Прикрийся, чоловіче!

— Він не падає!

Дісмас здвигнув плечем.

— Що ж, це, здається, краща проблема, ніж була.

23. «Танок смерті»

Одного вечора, кілька днів по тому, Дісмас та Дюрер відправилися навідати торговця тканинами, якого Дісмас знав ще за часів, коли їздив до Базеля по реліквії.

Торговець порився в катакомбах своїх припасів та вийшов з рулоном полотна під пахвою, чхаючи від пилу. Розгорнуте полотнище було розміром п'ятнадцять на чотири фути. Дісмас подумав, що ці розміри приблизно підходять. Малюнок переплетіння ниток нагадував перевернуту латинську літеру V. Це вказувало на те, що тканина походила з Палестини чи Юдеї, можливо з Галілеї, а можливо й ні. Торговець гарантував, що їй «щонайменше» два століття, але Дісмас дуже добре знав, що сказано це лише для того, щоб здерти з них якнайбільше.

Дюрер дослідив полотнище вздовж та впоперек: потер його між пальцями, роздивився нитки під збільшувальним склом, дістав зі своєї торбини набір фарб та мазнув трохи на край. Нарешті кивнув на знак схвалення.

Вони торгувалися десь із годину. Дісмас із крамарем звинувачували один одного у грабунку та нечесності. Це був звичний купівельний ритуал. Дюрер споглядав за цим з неприхованим здивуванням: він ще ніколи не бачив свого друга у справі.

Нарешті продаж відбувся за ціною у вісімнадцять гульденів. Дісмас зітхав і жалівся, що через такі витрати майже місяць не зможе дозволити собі м'яса. Торговець удавав, що вірить йому.

Коли гроші та полотно перейшли з рук у руки, торговець зухвало посміхнувся та спитав:

— Створюєте плащаницю, га? Ніколи б не подумав, що Дісмас, майстер реліквій, опуститься до такого…

Як же принизливо було чути нарікання від такої людини! Дісмас розумів, що обурення буде виглядати недоречним. Але якщо балакучий крамар рознесе по всьому ринку, що Дісмас, майстер реліквій, придбав старовинне полотно для підробки Ісусової плащаниці, добром це не скінчиться.

Зрозуміло, він міг би відправити Конрада з хлопцями, щоб ті додали крамареві розуму. Але ні. Так низько Дісмас впасти не міг, він не був створений для розбоїв, знущань та погроз.