Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 84

У відповідь на вибух їхнього реготу зверху почулася жіноча лайка. Дісмас помітив, що Анкс щосили стиснув кулаки.

— Конраде, Наткере, — дорікнув Дісмас, — не будьте такими неввічливими. Це може статися з кожним.

— Не зі мною, — сказав Конрад.

— І не зі мною, — додав Наткер.

«Бог зненавидів мене, це точно, — подумав Дісмас. — На додачу до усього я маю примиряти блудливих ландскнехтів, бо у одного з них не встав».

Він поклав руку на плече Анкса і відвів його у бік.

— Ніколи раніше такого не траплялося, — занив Анкс. — Ніколи!

— Не хвилюйся, друже. Зі мною таке весь час трапляється. Ти просто стомився. Вкладайся у ліжко. Поспи трохи. Завтра з'їж сирого м'яса та випий джерельної води. Як зробиш це, повертайся до борделю — і будеш справжнім мінотавром!

Анкс трусонув головою і заявив, що з повіями — на віки вічні — покінчено. Та пішли вони до біса. І всі інші також.

Дісмас розважав Магду розповідями, сидячи на її ліжку у лікарні Парацельса.

Вона мала кращий вигляд, хоча очі були сонні. Вона пояснила, що це від знеболювальних ліків, що їй дає Парацельс. Настоянка, яку він називав «ladanum», діяла дивовижно. Він привіз якусь рослину з Аравійської пустелі, перегнав її сік, додав щось. Настоянка миттєво полегшувала біль, але після її прийому ти становився м'яким та кволим, як уві сні.

Магда, проте, з цікавістю вислухала доповідь Дісмаса про те, як Анкс знеславився у борделі.

— О! Від цього існує один засіб, — сказала вона. — Мій батько раніше готував його для своїх покупців. Це чай, заварений з кори одного африканського дерева. Як же воно зветься? А — йохімбе, дерево кохання. Парацельс також знає його, це точно.

Дісмас посміхнувся. Які речі були відомі Магді! Зненацька засоромившись, вона зашарілася.

— Парацельс не вірить, що ти монах, — сказала вона. — Ставить мені багато питань. Ти подобаєшся йому… — Вона раптом перейшла на шепіт: — Він вважає, що всі інші — якісь убивці.

Дісмас знову посміхнувся.

— Нарс би не зрадів, почувши таке. Він у нас сноб.

— Нарс — це…

— Художник. У нього волосся, як у тебе.

— Так.

Вона кивнула.

— Він відрізняється від інших послушників. Але ми маємо щось зробити для бідолашного Анкса. Дай-но мені клаптик паперу.

Вона записала назву африканської кори та вказівки.

— Віднеси це аптекарю в кварталі Санкт-Андреас.

Дісмас узяв папірець. Непросте завдання.

— Що сталося? — спитала Магда.

— Нічого… Добре… Ну… Взагалі-то багато чого.

Вона взяла його за руку.

— Що тебе непокоїть, Дісмасе?

— Тобі краще не знати.

Вона була така гарна на тлі білої подушки. Наче одна з жінок на картинах того італійця, як же його звали… Боттічеллі? Цю картину він бачив у маєтку свого клієнта. Раптом йому нестерпно захотілося все їй розказати. Але ні. Не треба. Нащо вплутувати дівчину у свої біди?

Він посміхнувся.

— Відпочивай, потім поговоримо.

Вона стиснула його руку.

— Ти прийдеш? Обіцяєш?

— Так.

Він завмер, опустив очі на папірець у руках, потім розгублено відвів їх.

Магда всміхнулася.

— Ти маєш піклуватися про своїх послушників. Але скажи йому, щоб не приймав забагато. Цей засіб надто сильний.