Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 87
Крістофер Баклі
Дюрер хмикнув.
— Це сталося не зовсім так. О, подивись, хто тут ще!
Поруч був кардинал. Дюрер прочитав:
Дюрер поліз у свою торбину та дістав набір фарб. Дісмас оглянувся довкола.
— Що ти робиш? Нас заарештують.
Дюрер продовжував робити своє, блискавично рухаючись. Готово! Він відступив на декілька кроків назад, щоб насолодитися своєю роботою.
— Ось!
Тепер кардинал, зображений на стіні, набув надзвичайної схожості з кардиналом Альбрехтом Бранденбурзьким, примасом Німеччини.
— Господи, Нарсе, пішли звідси, поки нас не кинули до в'язниці.
— Я хочу ще домалювати Лютера.
— Я гадав, ти боготвориш Лютера.
— Ну, так я ж шанобливо. Лютер, який має Смерть у дупу!
— Я впевнений, він був би у захваті. Ну, годі!
Коли вони відійшли на безпечну відстань, Дюрер сказав:
— Так що там сталося, біля стіни?
— Потім поясню. Спочатку вип'ємо.
Вони дійшли до соборної площі, що була у самій високій частині міста. Замовили пива та сіли на терасі у тіні липи. Це був прекрасний день, і вид на схід звідси відкривався чудовий. Перед ними лежав увесь шлях — аж до Шварцвальда. Пиво заспокоїло Дісмаса. Дюрер розводився про релігійне мистецтво.
— Яке ж гівно той стінопис, — казав він. — У Базелі купа грошей. Вони могли б дозволити собі щось краще, ніж
— Кранаха?
Дюрер фиркнув.
— Але ж річ не в тому, щоб творити гідне мистецтво, чи не так? Це все для того, щоб віруючі наклали у штани, а потім накидали багато монет зі своїх гаманців. Не випадково все це намальовано на стіні проповідницької обителі.
— Ти саме той, хто молиться.
— Знаєш, хто мав би зробити це? Босх.
— Хто такий Босх? — спитав Дісмас. — Пиво гарне. В усякому разі, має бути гарне за такі гроші.
— Хто такий Босх?!
Дюрер похитав головою.
— Іноді я забуваю, що ти неосвічений швейцарський філістер.
— Ану, просвіти мене.
— Ієронімус Босх. Нідерландець. Уже мабуть роки зо три, як помер. Він зробив цей триптих. Триптих — це три…
— Я знаю, що таке триптих.
— Він має назву «Сад земних насолод». Коли я побачив цю роботу, справді ледь у штани не напудив. У мене перехопило подих. Одне панно — це пекло. Я не спав цілий тиждень. У порівнянні з пеклом Босха, дантівське «Пекло» — літня галявинка. Кажу тобі: якщо б міські радники Базеля обрали Босха для того стінопису, в наші дні Базель був би відомий як святе місто. Місто янголів. Чому? Бо ніхто б не наважився вчинити ані крихітного злочину з остраху опинитися у пеклі, зображеному Босхом. Ти можеш…
— Дісмасе?
Це ж Шенк. Управитель ярмарку реліквій. Чорт би його забрав!
— Франце! Здоров був.