Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 74

— По-боніфаційськи?

Дісмас посміхнувся.

— Якщо ти так хочеш.

Вона посміхнулася та подарувала йому погляд, який змусив його почуватися схвильованим і щасливим одночасно.

— Хочу.

Того вечора вони досхочу наїлися форелі з грибами. Вперше після того, як вони покинули Віттенберг, усі разом зібралися навколо одного вогнища.

Конрад намагався робити вигляд, що й досі розлючений на Наткера та Анкса, але насолода від поїдання такої кількості форелі та грибного фрикасе перешкоджала йому в цьому. Вони все їли і не могли наїстися. Гарний кухар, ця Магда.

Коли вони до відказу набили свої шлунки, вона налила їм у кухлі питва, що заварила з м'яти. Смак був дуже незвичний, він стягував та поколював у роті, але приносив задоволення і спокій.

Конрад сказав:

— Отже, ти не відьма. Тоді хто ж ти така?

Магда дивилася на тліючі вуглинки. Її рудаві пасма палали у його світлі. Дюрер дав їй трохи скипидару, щоб відчистити волосся від смоли, перед тим, як вона пішла купатися під водоспадом. Дісмас усвідомлював, що весь час витріщається на неї, але все одно не міг відірвати очей.

— Мій батько був аптекарем у Шрамберзі. Поважною людиною. Він був другом Парацельса.

— Кого?

— Стули пельку, Анксе, — сказав Конрад. — Дай людині сказати.

— Лікар та ботанік. Дуже велика людина. Він пройшов увесь світ у пошуках нових ліків. Зараз він живе у Базелі. Я бачила його двічі у житті. Якось, коли я була зовсім мала, батько брав мене туди з собою. Потім він помер від чуми. Як і моя мати, сестра та двоє братів. Я не померла лише тому, що тато відіслав мене до монастиря у Гейдельберзі — навчатися аптекарській справі.

Згодом я повернулася до Шрамбергу. Почала працювати у таверні. Там він мене і побачив — той Лотар, якого ви бачили минулої ночі.

Він жадав мене. Однієї ночі, коли я йшла з таверни після роботи, за мною прийшов його прислужник.

Мене утримували у його замку. Я вже не знаю, як довго. Місяцями. Я нічого не могла вдіяти. Двері завжди були зачинені. Я намагалася вчинити самогубство.

Магда оголила зап'ястя і показала шрами.

— Невдовзі після цього одній його служниці стало шкода мене, і вона допомогла мені втекти. Я пішла до міського голови Шрамберга і розповіла йому про все, що сталося. Він відповів, що йому дуже шкода, але він нічого не зможе вдіяти. Лотар — граф Шрамберзький, а також похресник короля Іспанії, який невдовзі стане імператором.

Я переховувалася у подруги, з якою працювала у таверні. Вона розповіла, що про мене поширюють чутки, наче я відьма. Можливо, Лотар зробив це, щоб захистити себе. Щоб я не змогла його ні в чому звинуватити.

Я покинула Шрамберг. Гадала дістатися Базеля, аби опинитися за межами імперських земель. Може, отримати роботу в якійсь аптеці. Їх дуже багато у Базелі. Та хтось побачив мене і доповів графу. Відьом завжди бояться. Тож цілий день я тікала та ховалася від переслідувачів, поки не побачила у сутінках ваше вогнище…

21. Напад

Дісмас прокинувся від того, що чиясь рука трясла його за плече. Він розплющив очі. Конрад.

— Вони вже тут.