Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 73
Крістофер Баклі
— Я молитимуся цієї ночі за нього.
— Урешті-решт франки порубали його на шматки. Але зараз ніхто в цих краях більше не поклоняється Тору. Колись я продав одне з ребер Боніфація одному… — Він обірвав себе. — То як ти збираєшся готувати гриби?
— З травами.
Магда пильно дивилася на нього.
— Чим ти займався, торгуючи ребрами святого Боніфація?
Дісмас знизав плечима.
— Ну… Реліквії — досить поширена річ у нашому світі.
— А який він, твій світ, Дісмасе?
— Як бачиш, ми — монахи.
Вона посміхнулася.
— Я знала багато монахів. Але жодного разу не бачила таких, які показували б язика вельможному графу. Або тримали зброю, наче солдати. Чи рибалили з порохом. Чи хотіли б зґвалтувати жінку. І щоб жоден з них не мав при собі навіть малесенького розп'яття…
— Розумієш, ці троє — ще послушники. Вони, так би мовити, ще у процесі підготовки. Їм бракує дисципліни.
— А до якого ордену ти належиш?
— До нового.
— Як ви себе називаєте.
— Боніфаційці.
Магда засміялася.
— Я ніколи не чула про цей орден.
— А ти і не могла. Я ж кажу, він новий.
— І в чому ваше покликання? Не думаю, що ви випасаєте овець чи варите варення.
— Переїжджаємо собі з місця на місце. Ми — жебруючий орден.
— Жебруючий орден… Нужденні зі зброєю?
Дісмас знову знизав плечима.
— Так можна отримати більше пожертв.
Магда хіхікнула. Звук був солодкий, наче музика вітру.
— Чому ти так багато розпитуєш? — сказав Дісмас, імітуючи роздратування.
— Просто цікавлюсь.
— Монахами?
— Тобою, Дісмасе.
Дісмас відчув, як його щоки запалали.
— Я не цікавий.
— То розкажи мені, чим займаються боніфаційці? Окрім того, що просять милостиню з рушницями та арбалетами?
— Ну, ще ми переводимо.
— Ви якось не виглядаєте дуже освіченими людьми.
— Реліквії. Ми переводимо реліквії.
— На що?
— Ні, «переводити» означає переміщувати. Це називається «переведення», розумієш? Коли реліквія — кістка святого, шматок соломи з Христових ясел, що завгодно, — забажає переїхати на нове місце, скажімо, з одного санктуарію до іншого, ми, боніфаційці, здійснюємо «переведення» — переміщуємо її.
Магда знову засміялася.
— Це смішно?
— А як ви знаєте, що реліквія хоче переміститися з одного місця до іншого? Вона що, каже вам: «Мені набридло у Ліоні, я хочу до Мілану»?
— Не богохульствуй, дівчино. Це серйозна справа.
— Я просто питаю, як реліквія дає вам знати, що хоче змінити оточення.
Дісмас зітхнув.
— Це складно. Цьому треба вчитися роками. Хай би там як, саме тому ми маємо носити зброю. Щоб захищати реліквії, що перебувають під нашою охороною.
— У якій же святій компанії я опинилася!
— Я не казав, що ми святі.
— Ну, якщо ти так кажеш…
— Кажу.
— Усе одно, я рада бути поруч із тобою.
Він знову зашарівся.
— Я — грішний чоловік.
— Чому ти кажеш це мені?
— Це моя справа.
— Ти врятував мені життя. І перешкодив своїм
— Це було всього-навсього…