Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 48

Фрідріх сумно кивнув.

— Так, ти був чесним. Майже до кінця.

Щоки Дісмаса палали з сорому.

— І все-таки я буду сумувати за тобою. А тепер іди і скажи майстрові Кранаху, щоб він повертався і закінчив малювати мене.

12. Чудовий день

Дюрер наполягав, що обидва вони мають бути присутніми на урочистій демонстрації плащаниці з Майнца, незважаючи на опір Дісмаса.

— Фрідріх знає, Нарсе. Він нікому не скаже. Але Спалатин теж знає… слухай, якщо все це відкриється і нас побачать разом…

Але Дюрер уперто стояв на своєму. Ніщо не могло його переконати. Здавалося, він ставиться до клятої демонстрації наче до чергової виставки. Дісмас урешті-решт поступився, але наполіг, щоб Дюрер для маскування вдягнувся у рясу.

— Якщо хтось закричить, глянувши на плащаницю: «Боже, це ж Дюрер!», звісно, я не хочу, щоб мене побачили поруч зі справжнім Дюрером.

Альбрехт — який вже офіційно був титулований як кардинал Альбрехт Бранденбурзький — улаштував підготовку до цього заходу, гідну другого пришестя.

Дорогою до собору вони помітили монаха Тецеля з його сундуком для індульгенцій, дуже відкритого до співробітництва.

— Свиня! — голосно пробурмотів Дюрер.

— Тихіше, заради Бога, — прошипів Дісмас. — Чого ти очікував? Що Тецеля тут не буде? Як ти вважаєш, заради чого Альбрехт купив плащаницю? Для оздоблення інтер'єру?

Вони обрали місця, які — Дісмас перевірив — були десь позаду, в гущині юрби.

Знадвору голосно засурмили.

— Ну просто, як наш Господь захотів би, — зауважив Дюрер.

Дісмас нарахував двісті п'ятдесят осіб у процесії. Альбрехт виглядав розкішно в своїх нових червоних галеро та ризі. У своїй розлогій проповіді він віддав належне святому Боніфацію, мученику і святому покровителю Майнца та всієї Німеччини, який запровадив християнство серед язичників-франків. Альбрехт звертався до нього кілька разів таким чином: «наш улюблений праотець у Христі», натякаючи на прямі родинні зв'язки зі святим.

Дюрер увесь час стогнав і бурмотів.

Альбрехт завершив закликом до всіх праведних германських християн об'єднатися во Христі і загоїти минулі чвари спалінням біля стовпа Мартіна Лютера.

— Так, це нас дійсно об'єднає, — сказав Дюрер. — Нема нічого більш миротворного, ніж добре спаління.

Нарешті настав час головної події. За сигналом дві тонкі золоті мотузки, просунуті у коліща високо під стелею, підняли плащаницю з релікварію, оздобленого дорогоцінним камінням, золотом та сріблом, підвісивши її в повітрі над вівтарем.

Там вона й колихалася поміж клубів ладану та мелодій хоралів. Багато хто пороззявляли роти, так само, як Альбрехт, коли вперше побачив її на столі у своєму кабінеті. Чулися стогони та плач релігійних фанатиків. Навіть Дюрер визнав, що як для постановки, це виглядало «непогано».

Дісмас прорік як мінімум одне чудесне зцілення на відкритті. Згодом з'ясувалося, що їх відбулося аж два: сліпий побачив, кульгава жінка пішла. Обидва зцілення були люб'язно надані Тецелем.

Коли жінка, що зцілилася, закричала, Дюрер прошепотів: «Я й гадки не мав, що буде настільки добре».