Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 36

— Як шляхетно! Ну і дурню ти верзеш, Нарсе. Ми робимо це з найогиднішої причини — заради грошей.

— Добре. Якщо ти почуваєшся таким винним, пожертвуй свої п'ятдесят відсотків бідним. Свої я залишу собі. Можливо, це Божий план, але я не виконуватиму його задурно.

Дісмас підняв свій келих.

— За милосердя Господнє. Нехай воно буде безмежним.

Вони випили.

Дісмас сказав:

— Тільки ніяких автопортретів.

Дюрер закотив очі під лоба.

— О, ні,— сказав Дісмас. — І не кривися. Якщо твоя плащаниця матиме твоє чергове зображення, я не поїду до Майнца продавати її архієпископу.

— За кого ти мене маєш?

— За генія першого ґатунку, — сказав Дісмас. — І самозакоханого нарциса, ще вищого ґатунку, ніж геній.

— Нема такого поняття, як ґатунок, вищий за перший. Ти не розумієшся на математиці. Втім, як скажеш. Усе, що завгодно, аби задовольнити майстра реліквій Віттенберга та Майнца.

— Домовились. Тепер давай нап'ємося. Бо скоро нам буде не до цього.

8. Майнцька плащаниця

«Вильмишановний і дорогий Дядечко, з привиликим хвелюванням пишу Вашій Милості щоп повідомити, що дістав дивовижну чудову річ…»

Дісмас кинув перо і вилаявся. Звичайно, він не письменник. Гірше за те, він почувався погано — просто препаскудно — пишучи таку брехню «дядечкові Фрідріху». Кілька разів він ледь не пошматував листа. Але все ж таки нагадав собі: якщо Дюрер не помиляється, Фрідріх так і не прочитає цього.

Тому знову взявся за перо і повів далі:

«…Ви давно хотіли мати справжню Погрибельну Плащаницю Спасителя. Дуже довго я марно старавсь намагавсь росдобути для Вашого Преосвященства цю Найсвятішу Реліквію. Так, звичайно, Ви чули від мене безліч разів як я рішуче виступав проти…»

Дісмас застогнав. Серйозно, йому треба найняти когось, щоб написав цього клятого листа за нього. Але про це не могло бути й мови.

«…викривання тих плащаниць що я бачив але зараз я знаю що знайшов єдину й справжню в якій наш Спаситель був загорнутий у своїй могилі.

Ваша Милість може спитати як це трапилося? Справді, може. Зараз я розповім як все було. Звечайно мій Всезнаючий Дядечко знає про Боніфація І Монферратського який зазнав великого сорому в хрестовому поході на початку XIII сторіччя? Звісно знає. Те кляте дійство, в якому італійські хрестоносці підло, жорстоко і огидливо напали на Християнське братство знищуючи чоловіків жінок дітей о кровава підлість! міста Константенополя. Ці хижі істоти вбивали поки їхня жага до крові вгамувалась, потім почали розкрадати реліквії з найсвятішого міста. Назва Четвертому хрестовому походу це ясна річ богохульба.

Одна така реліквія, про яку зараз ніхто не знає, випадково опинилась справжньою Погребальною Плащаницею Господа Нашого Ісуса Христа.

З часів того страшного злодіяння, 1204 року з різдва Христового, до якого я відношу Четвертий хрестовий похід, цим найсвятішим полотном володів спадкоємець вищеназваного бастарда Боніфація який, Слава Богу і всім святим, зустрів свою погибиль від рук такого ж кровожерного болгарського царя Калояна невдовзі по тому. Яка радість.