Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 34

Нарешті, наступного дня після страти Бернарда — йому відтяли голову, а тіло четвертували і залишили псам, — Дісмас був відкликаний зі свого чадного сну гуркотом у двері.

Дюрер прийшов із сокирою. Він кричав через двері: якщо Дісмас не відкриє, він прорубає собі дорогу.

Дісмас підвівся і поплентався відчиняти.

— Господи, як же тут смердить!

— Я не запрошував тебе. Забирайся звідси.

Дюрер порозчиняв вікна, щоб позбавитися затхлого запаху. Зібрав розкиданий одяг і змусив Дісмаса вдягнутися.

— У мене є дуже хороша новина. Але якщо я залишуся тут ще хоча б на мить, мене знудить. Ходімо!

Дісмас ледве міг триматися на ногах. Дюрер майже ніс його на собі — спочатку до лазні, потім до перукаря, поголитися і позбавитися вошей, потім до себе.

Агнес зустріла Дісмаса суворим поглядом.

— І ви хотіли, щоб ми віддали наші гроші цьому чудовиську!

— Не зараз, Агнес, — сказав Дюрер. — Іди зготуй поїсти. Подивися на нього. Він голодував.

— Так йому й треба!

— Агнес!

Розгнівана жінка вийшла. Дюрер завів Дісмаса до своєї майстерні, де вони не чули буркотіння Агнес.

— Подивись на себе, — сказав Дюрер. — Треба було мені з тебе писати «Меланхолію».

Ця гравюра на міді була визнана однією з його найкращих робіт. Адже й це зауваження не розвеселило Дісмаса.

— То ти хочеш почути гарні новини? Чи хочеш вистрибнути з вікна і вбитися?

Дісмас зітхнув.

— Кажи вже свої «прекрасні новини».

— Це не зробить тебе таким багатим, яким ти був до того, як ця свиня вкрала твої гроші. Але достатньо багатим, щоб повернутися у своє нудне село. І більш ніж достатньо, щоб дочка якогось селянина вийшла за тебе. Дісмасе, чи ти мене чуєш?

— Кожне слово, — непереконливо мовив Дісмас.

— Я збираюся зробити плащаницю.

Дісмас подивився на Дюрера.

— Це і є твої новини?

— А ти продаси її тому мерзотникові Альбрехту.

Поки Дісмас намагався це переварити, Дюрер додав:

— Нам треба вирішити, як ми поділимо гроші. Але не турбуйтеся. Грошей буде багато. Тому що це буде шедевр.

Дісмас поглинав зготоване Агнес рагу з кролика. Вона мала складний характер, але була чудовою куховаркою.

— Повільніше, — посміхнувся Дюрер, — зараз вдавишся.

І поклав четверту порцію у Дісмасову миску.

Друг лише заперечливо мотнув головою.

— Ти вже не такий блідий. Хочеш послухати про страту Бернарда? Прийшло все місто. Треба зробити гравюри, будуть розхапувати, як гарячі пиріжки! Розказувати?

— Ні, — сказав Дісмас.

— Чому?

— Тому що ти можеш сказати, що перед тим, як йому відрубали голову, він висповідався. Я не хочу навіть припускати, що Бог йому пробачить.

Дісмас витер рота, випив одним духом келих вина і відкинувся на спинку стільця.

— Тепер щодо твого плану. Ти маєш зрозуміти: існує дуже багато плащаниць. Я бачив їх — навіть не пам'ятаю точно, але не менше сотні. Може, й більше.

Нарс пирхнув. Навіть якщо і так, серед них нема жодної, зробленої Альбрехтом Дюрером. Він уже малював темперою на полотні кілька років тому, і з пречудовим результатом. З математичною точністю передавав пропорції тіла.

Тут він почав розлого і зі знанням справи розповідати про монаха-францисканця, автора трактату з системи вимірів і перспективи, з яким познайомився у Болоньї.