Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 34
Крістофер Баклі
Нарешті, наступного дня після страти Бернарда — йому відтяли голову, а тіло четвертували і залишили псам, — Дісмас був відкликаний зі свого чадного сну гуркотом у двері.
Дюрер прийшов із сокирою. Він кричав через двері: якщо Дісмас не відкриє, він прорубає собі дорогу.
Дісмас підвівся і поплентався відчиняти.
— Господи, як же тут смердить!
— Я не запрошував тебе. Забирайся звідси.
Дюрер порозчиняв вікна, щоб позбавитися затхлого запаху. Зібрав розкиданий одяг і змусив Дісмаса вдягнутися.
— У мене є дуже хороша новина. Але якщо я залишуся тут ще хоча б на мить, мене знудить. Ходімо!
Дісмас ледве міг триматися на ногах. Дюрер майже ніс його на собі — спочатку до лазні, потім до перукаря, поголитися і позбавитися вошей, потім до себе.
Агнес зустріла Дісмаса суворим поглядом.
— І ви хотіли, щоб ми віддали наші гроші цьому чудовиську!
—
— Так йому й треба!
—
Розгнівана жінка вийшла. Дюрер завів Дісмаса до своєї майстерні, де вони не чули буркотіння Агнес.
— Подивись на себе, — сказав Дюрер. — Треба було мені з тебе писати «Меланхолію».
Ця гравюра на міді була визнана однією з його найкращих робіт. Адже й це зауваження не розвеселило Дісмаса.
— То ти хочеш почути гарні новини? Чи хочеш вистрибнути з вікна і вбитися?
Дісмас зітхнув.
— Кажи вже свої «прекрасні новини».
— Це не зробить тебе таким багатим, яким ти був до того, як ця свиня вкрала твої гроші. Але достатньо багатим, щоб повернутися у своє нудне село. І більш ніж достатньо, щоб дочка якогось селянина вийшла за тебе. Дісмасе, чи ти мене чуєш?
— Кожне слово, — непереконливо мовив Дісмас.
— Я збираюся зробити плащаницю.
Дісмас подивився на Дюрера.
— Це і є твої новини?
— А ти продаси її тому мерзотникові Альбрехту.
Поки Дісмас намагався це переварити, Дюрер додав:
— Нам треба вирішити, як ми поділимо гроші. Але не турбуйтеся. Грошей буде багато. Тому що це буде шедевр.
Дісмас поглинав зготоване Агнес рагу з кролика. Вона мала складний характер, але була чудовою куховаркою.
— Повільніше, — посміхнувся Дюрер, — зараз вдавишся.
І поклав четверту порцію у Дісмасову миску.
Друг лише заперечливо мотнув головою.
— Ти вже не такий блідий. Хочеш послухати про страту Бернарда? Прийшло все місто. Треба зробити гравюри, будуть розхапувати, як гарячі пиріжки! Розказувати?
— Ні, — сказав Дісмас.
— Чому?
— Тому що ти можеш сказати, що перед тим, як йому відрубали голову, він висповідався. Я не хочу навіть припускати, що Бог йому пробачить.
Дісмас витер рота, випив одним духом келих вина і відкинувся на спинку стільця.
— Тепер щодо твого плану. Ти маєш зрозуміти: існує дуже багато плащаниць. Я бачив їх — навіть не пам'ятаю точно, але не менше сотні. Може, й більше.
Нарс пирхнув. Навіть якщо і так, серед них нема жодної, зробленої Альбрехтом Дюрером. Він уже малював темперою на полотні кілька років тому, і з пречудовим результатом. З математичною точністю передавав пропорції тіла.
Тут він почав розлого і зі знанням справи розповідати про монаха-францисканця, автора трактату з системи вимірів і перспективи, з яким познайомився у Болоньї.