Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 33

Магнус почав цідити.

Дюрер сказав Дсмасові:

— Бернард у в'язниці.

— У в'язниці? Чому?

— Ну, за крадіжку.

— Крадіжку? Кого це він обікрав?

Дюрер знизав плечима.

— Усіх. Усіх, хто давав йому свої гроші на зберігання. Цілий список. Принаймні, ти у досить пристойній компанії. Ернест, герцог Брауншвейзький, Герлахт Ізенбург-Ноймагенський, Бруно Ізенбург-Бюдінгенський. Ще ціла купа Ізенбурзьких, Шварценберзьких. Потім Георг, герцог Гогенфельзький, дехто з Гогенцоллернів — Фрайнар, Генріх, Франц…

Дюрер побачив вираз обличчя Дісмаса і, щоб підбадьорити друга, сказав:

— Можливо, Альбрехт Майнцький також тримав у нього свої статки. Підлість не в тому, що він обдурив вельмож. До біса їх. Вони просто вижмуть більше грошей зі своїх селян і надалі питимуть кращі вина і обвішуватись гобеленами. Але, схоже, деякі монастирі й громади теж віддавали йому гроші. Ти тільки послухай: громада, що фінансувала богадільню в Нойштадті. І у них він все забрав. Яка сволота, га? А ще благодійне товариство сліпих з Фюрту. Одне діло грабувати багатих мерзотників, але красти у сліпих? Ким же треба бути для цього. Гадаю, у пеклі йому вже приготували місце погарячіше…

Дюрер раптом замовк і поклав руки Дісмасові на плечі. А потому спитав:

— Що, у нього були всі твої гроші?

За два тижні слухання справи майстра Бернарда зібрало купу глядачів. Усі сходилися на тому, що присуд до відтинання голови мечем буде занадто милосердним покаранням для мерзотного ошуканця, прибічника Сатани. Лунали заклики до більш повільної смерті. Для виконання вироку пропонували запросити до Нюрнберга ката з Майнца. Майнц був відомий своїми винаходами у цій галузі. Тамтешній кат нещодавно запровадив новий вид страти — «Велика маріонетка». Вуха, руки та ступні засудженого проштрикували здоровенними рибальськими гачками, прив'язаними до мотузок, і змушували його протанцювати весь свій шлях до смерті. При цьому його ступні не торкались землі. (Більш м'який варіант називався «Мала маріонетка», тут ноги все ж таки торкалися ґрунту.) Але, на жаль, міська рада Нюрнберга постановила, що катування Бернарда у такий спосіб буде лише зайвою демонстрацією інновацій міста-суперника у тортурній галузі.

Герцог Гогенфельзький, який втратив величезну суму, пропонував безкоштовно надати власну ведмежу яму разом з її постійним мешканцем на прізвисько Зігфрід. Інші вимагали спалити Бернарда на повільному вогні. Нещодавно таким чином палили відьму, і це тяглося цілий день через сильний вітер і вогкий хмиз.

Нарешті високий суд Нюрнберга, незважаючи на обурені заклики до найлютішої смерті, наказав відтяти майстрові голову. Це викликало загальне невдоволення. Принаймні, коли Бернарда вели до Воронячого каменя, глядачі побачили, що перебування в Нюрнберзькому підземеллі не було для нього приємним. Але це було слабкою втіхою.

Дісмас не пішов дивитися, здавшись чорній депресії. Весь цей час він пролежав у ліжку. Два тижні, майже нерухомо. Ледве чи їв і пив. Вірний Дюрер приходив щодня, іноді кілька разів на день, щоб постукати в двері, але Дісмас не відчиняв.