Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 29

— А це що таке? — запитав Дісмас.

Священик здивувався:

— Ваш човен.

Дісмас витріщив очі.

— Що ви маєте на увазі?

— Човен апостола Петра. Той, що ви придбали для його милості у Базелі восени минулого року. Він дуже популярний серед паломників. Ви ж самі бачили, який натовп. Відтоді, як його привезли сюди, — щодня юрба. Його милість дуже задоволений.

Альбрехт прийняв Дісмаса в своєму кабінеті, віч-на-віч.

— Я скучив за вами, кузене. Чи добре зимували?

— Так, — сказав Дісмас, намагаючись контролювати емоції. — Я дещо привіз, думаю, ваша милість схвалить.

— Ви ніколи не розчаровували мене, Дісмасе.

Альбрехт був у піднесеному настрої. Безсумнівно, його звеселяв безперервний дзенькіт монет у сундуку на подвір'ї.

Дісмас відкашлявся.

— Чи можу я запитати вашу милість, що це за водний транспорт у дворі?

Альбрехт посміхнувся.

— Такий успіх! Бачили скільки людей? Цілодобово надходять. Ніякого спокою.

— Бачив. При всій повазі, питаю ще раз — що це?

Альбрехт зітхнув.

— Дісмасе, ми ж не будемо учиняти сцену? Чи будемо? Випийте вина.

Він налив зі срібного глечика.

— Він зроблений за прообразом того, що на фресці Джотто. Ви, можливо, бачили її.

— Ні.

— Таке обличчя, Дісмасе! Човен зроблений дуже якісно.

— Вибачте, але я дуже здивувався, коли отець Неблер повідомив мені, що я придбав його для вашої милості. У Базелі.

— Ах, ось чому такий вираз. Ну, ви ж наш офіційний майстер реліквій. Чому б вам було не знайти його для мене? Пишайтеся, Дісмасе! Це робить вам честь.

Дісмас мовчки витріщався.

— Якщо ви переймаєтеся вашою комісією — не варто. Я вам добре заплачу. Як завжди, — сказав Альбрехт.

— При всій повазі, винагорода тут ні до чого, ваша милосте. Ні за яких обставин я не візьму компенсацію за це…

— Дісмасе, якщо воно заставляє людей бути благочестивими, не має значення, чим воно є…

— Підробка?

— Витвір майстра.

— Ваша милосте, в якості вашого офіційного майстра реліквій, я прагну…

— Так, так. Мені добре знайома ваша хвалена чесність. Чому? Тому що ви заявляєте про неї при кожній нагоді. Я повинен вислухати ще раз?

Дісмас стиснув кулаки під столом у німій люті. Яке свавілля! Ще й вичитує.

Альбрехт продовжив нарікання, але на іншу тему.

— Цей сезон був найскладнішим для мене, Дісмасе. Найважчим. Маю зауважити, що твій «дядечко Фрідріх» нічого не зробив, щоб допомогти. І я скажу, це мене образило. Дуже образило.

Звісно, йдеться про Лютера. Дісмас був далеко від Імперії, але і у Венеції, і у Генуї, і у Неаполі до нього доходили новини з півночі. Дюрер був правий — Фрідріха не довго тішив протест Лютера. Вся Європа тільки й говорила, що про його майстра богослов'я.

Альбрехт починав заводитися.

— Цей буйний монах мав зухвальство прислати мені свої бридкі тези. Тези! В цій назві забагато честі як для верзіння п'яного монаха. Він додав підлабузницького листа із звертанням до мене «ваша уславлена високосте». А себе він назвав «fex hominum» — лайном серед людей! Так воно і є. А тоді насмілився вичитувати мене — мене, з моїми трьома архієпископствами! — через церковну доктрину про індульгенції. Дикун! Домініканці надрукували листівки на захист свого брата Тецеля і його справедливих діянь. А що зробили студенти у Віттенберзі? Студенти вашого «дядечка Фрідріха»? Вони їх спалили! Вісімсот листівок! А що зробив ваш «дядечко», щоб покарати цю надзвичайну нахабність? Нічого.