Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 30

Альбрехт остаточно розлютився.

— Коли ж його святість наказав Фрідріху видати цього Лютера домініканцям для допиту, що він зробив? Знову нічого! Відмовив. Відмовив святішому Папі Римському!

Альбрехт перехрестився.

— Тоді його святість зажадав від Фрідріха вигнати Лютера з Саксонії, але він знову відмовив! А зараз? Зараз Фрідріх каже, що вишле Лютера, або передасть його відповідним органам у Римі тільки після того, як ті доведуть його провину в єресі. Але Фрідріх не відправить його на суд. Це, — Альбрехт здійняв руки вгору на кшталт мученика, — це нечувано!

— Ці питання не в моїй компетенції, — сказав Дісмас.

— Яка сумирність, кузене.

— Я торговець кістками, ваша милосте. Не богослов, як ви.

— Так. Що ж, торговцю кістками, а чи знаєте ви, що станеться з вашою торгівлею, якщо ця єресь, яку пропагує дорогоцінний монах вашого «дядечка», візьме гору? Якщо індульгенції зникнуть, думаєте, люди все ще будуть цікавитися ребром святого Себальда або пасмом волосся святої Аполонії? Хіба тоді у вас буде хоч один покровитель? І ваше ремесло — чи буде воно потрібне?

Дійсно, Дісмас уже думав про це. Як і Фрідріх, напевно. Захищаючи Лютера, Фрідріх підривав авторитет віри в реліквії, ризикуючи цінністю своєї колекції. Адже на індульгенціях можна багато заробити лише завдяки шануванню мощей. Якщо індульгенції будуть скасовані, хто прийде вклонятися святим кісткам?

Активність Лютера зростала пропорційно суворості звинувачень, що долинали з Рима. Тепер він звинувачував не тільки індульгенції, але й саме папство. І якими словами! Його остання прокламація називалась «Ненажерлива базиліка Святого Петра». Там було сказано: «Нехай Папа будує її на свої гроші! Він багатіший за царя Креза!»

Лютер видавав свої листівки шаленими темпами. Друкарі ледве встигали. Він засуджував таїнство сповіді. Заперечував факт існування чистилища. Нехтував авторитет Рима. Під ним аж земля двигтіла.

Це було незбагненно: три наймогутніші особи в Європі та, мабуть, й у всьому світі — Папа, імператор Максиміліан і Альбрехт, — усі хотіли спалити Лютера. Але кожного разу, коли вони підносили вогонь, Лютер вихоплював смолоскип з їхніх рук і підпалював їхні ряси. Як звичайний монах міг це зробити? Припустімо, що його захищає курфюрст Фрідріх, який відмовився віддавати церковній владі одного зі своїх саксонських підданих. Але чого домігся Фрідріх, захищаючи Лютера? Нічого — тільки впав у немилість до цієї трійці. І тут, мабуть, ховалася найбільша іронія: сам Фрідріх залишався щирим католиком. Кожен міг помітити, що він не погоджується з жодним тезисом єретицької доктрини Лютера.

Гнів Альбрехта майже вщух, він заговорив лагідніше:

— Ви збираєтеся у Віттенберг?

— Дорогою до Нюрнберга. Я не був удома багато місяців.

— Передавайте нашому братові у Христі Фрідріху, — він зітхнув, — нашу любов. Як там його колекція? Все ще більша за мою?