Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 27
Крістофер Баклі
— Про що він дійсно мріє, так це про плащаницю.
— Плащаницю? Я можу зробити йому плащаницю.
Язик у Дюрера вже заплітався від горілки.
— Плащаницю таку… таку гарну, що Христос захоче спуститися з небес і скрутитися в ній калачиком.
— Нарс, не кажи таких речей.
Дюрер гепнув чаркою об стіл.
— Агов, Магнусе! Рухай швидше своїм жирним задом. Мені — горілки, а для мого друга Дісмаса неси ще тієї конячої сечі!
— Альбрехт не хоче тієї плащаниці, що ти йому зробиш, — сказав Дісмас, — він хоче ту, що в Шамбері.
Шинкар Магнус, здоровезний чолов'яга і, слава Богу, толерантний до жартів про свої сідниці, підійшов і налив Дюреру.
— Знаєш, — сказав Дюрер, нахиляючись через стіл до Дісмаса, — разом ми можемо заробити добрі гроші. Ти і я.
— Не впевнений, що хочу це почути.
— Усе одно слухай. Я зроблю плащаницю. І ти продаси цю підробку архієпископу. Я дам тобі двадцять п'ять відсотків.
— Яка щедрість. Як там Агнес?
— Агнес? Та хай її…
— Я б з радістю. Але вона твоя дружина. Це я намагаюсь змінити тему, Нарсе.
— Чому б не зробити це? Ти ж зневажаєш Альбрехта. Не хочеш його порадувати?
— Я ніколи не казав: «Я зневажаю Альбрехта».
— Ото! Ти мені сто разів казав. Він свиня. Не така свиня, як Папа, але все одно свиня. І Тецель. Тецель падлюка. Тецеля треба спалити першим…
Дюрер вихилив свою чарку і знову стукнув нею з розгону об стіл. У таверні принишкли. Він видерся на стіл і ледве встояв на хитких ногах.
— Нарсе! Сядь.
Дюрер уже підняв свою чарку.
— За монаха Лутера. За Лу…
Усі дивилися на нього.
— Нумо, давайте, пийте! За монаха Мартіна
Хтось підвищив голос:
— Гей! Не можна казати такі речі!
Магнус кинувся до художника.
— Майстре Дюрер, будь ласка, не робіть лиха!
Дісмас смикнув Дюрера за ногу.
— Злазь звідти, Нарсе.
— Магнусе! Ще горілки! Горілки для всіх!
Він підніс свою чарку.
— Пийте всі! Пийте за Альбрехта Дюрера!
— За кого? — спитав хтось.
— За Альбрехта Дюрера! За того, хто підтирається картинами Лукаса Кранаха!
Дісмас і Магнус стягли Дюрера зі столу і поволокли до дверей.
— Хороша ти людина, Магнусе, — сказав Дюрер, відбиваючись від шинкаря, — найкраща з усіх, кого я знаю. Найдобріша у всій… ім… імперії.
— Я відведу його додому, — сказав Дісмас Магнусу.
Холодне нічне повітря здалося приємним.
— Будемо сподіватися, ніхто не викликав сторожу, — сказав Дісмас.
— До біса сторожу. Ну що вони нам зроблять?
— Нарсе, не можна стояти на столі у таверні і кричати, що Папа — содоміт.
— Але ж це правда. Лют-т… Чому я не можу вимовити це ім'я? Лю-у-у…
— Тому що ти п'яний, Нарсе.
— Ш-ш-ш. Слухай. Я зараз скажу. Люу-тер-р! Лютер тепер наш новий папа. Дісмасе!
— Що, Нарсе.
— Я люблю Лютера!
— Так. Це добре. Ходімо.
— Відведи мене до нього. Я висловлю йому мою шану.
— Монах Лютер у Віттенберзі, Нарсе. А ми у Нюрнберзі.
— Я хочу намалювати його. Я зроблю його безсмертним.
— Я думаю, він уже про це потурбувався. Все одно Кранах випередить тебе.
— Кранах? Ця курва?
— Тихіше, Нарсе, заради Бога.
— Він навіть виглядає, як курва.
— Якщо ти не заспокоїшся, я сам відведу тебе до буцегарні.
