Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 25

Нарс дійсно був красунчик: високий та стрункий, волосся спадає рудими кучерями, ретельно підстрижені борода і вуса в італійському стилі (а в якому ж іще!), вилиці лицаря, чуттєві вуста і прижмурені очі вправного коханця. Його погляд, коли він падав на вас, здавався невловимим і в житті, і на портретах. Дісмас приписував це його меланхолії. Дюрер був чомусь упевнений, що перебуває під впливом Сатурна. Сумного Сатурна.

— Навряд чи ви могли розгледіти на картині мене і Целтіса, — нарешті промовив Дюрер.

Дісмас розцінив це як спробу продовжити розмову про власну персону. Він посміхнувся і подумав: «Гаразд, Нарсе, давай ще трохи поговоримо про тебе».

Тому сказав:

— А як щодо твого «Поклоніння волхвів»? Ти зробив себе одним з волхвів! Або «Свято трояндових вінців» — вівтарний образ у церкві Сан-Бартоломео у Венеції. Он де ти: на передньому плані, тримаєш у руках аркуш паперу, на якому написано латиною, що ти завершив картину всього за п'ять місяців. Хоча ти добре знаєш, що насправді знадобилося сім. Совісті у тебе нема. Кожний наступний Христос, якого ти малюєш, все більше схожий на тебе.

Дісмас накинув плащ на плечі.

— Ходімо! Ти вже зробив Фуггера достатньо гарним. Він подвоїть винагороду, напевно. Мене сушить. Треба випити. А тоді у бордель «Райський сад». У мене не було жінки з часів Карла Великого.

— На твоєму місці я був би обережнішим, — зауважив Дюрер. — Нещодавно я писав портрет чоловіка, хворого на сифіліс…

Він навіть сіпнувся.

— Це жахливо. Ми приречені на смерть або від сифілісу, або від чуми.

Нюрнберг постійно потерпав від чуми. Через неї Дісмас втратив дружину і дітей. Дюрер — матір, яку обожнював, як і вона його. Нарс істерично боявся чуми, і завжди, коли починався спалах хвороби, тікав через Альпи до Італії. Що ж, у нього була причина, щоб їхати саме туди. Він там учився. Дісмас багато разів казав, щоб він не винуватив себе у смерті матері. Не міг же він тягнути літню жінку з собою через снігові перевали. Хоча…

— Борделі дозволені,— зауважив Дісмас.

— На, подивись.

Дюрер підійшов до шафи і витяг звідти пачку картонок з малюнками і простягнув Дісмасові.

Дісмас відсахнувся.

— Боже праведний!

— Усе ще хочеш до «Райського саду»? Я малював з натури. Не дивись занадто близько…

Це була кольорова гравюра під назвою «Сифілітик». Натурником був ландскнехт на останній стадії захворювання. Вбрання, як завжди, яскраве й цяцьковане, але його обличчя, руки та ноги були вкриті гнійниками та болячками. Один з клієнтів Дісмаса, заможний чоловік з Женеви, був вражений такою хворобою, і на колінах благав його знайти для нього реліквію святого Йова, покровителя сифілітиків. Плащ Діви Марії також вважався ефективним засобом.

Дісмас повернув зображення Дюреру.

— Не будь він ландскнехтом, я б йому поспівчував.

Дюрер подивився на свою роботу.

— Він був пихатим покидьком навіть у такому стані.

Він поклав картонки на місце і сказав змовницьким тоном:

— Знаєш, хто ще хворий на сифіліс?

— Папа?

— Ні. В нього бридкий свищ. Я не можу тобі сказати, як і де він його заробив.