Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 15

А це що таке?

Серед супроводжуючих Альбрехта товклися двоє неприємних чоловіків, яких Дісмас одразу розпізнав завдяки яскравому вбранню: широкополі строкаті куртки, вишиті камзоли і крислаті капелюхи із чудернацьким пір'ям. Обидва мали алебарди, нагострені, як бритви.

Дісмас ледь стримав стогін. Господи! Ландскнехти? Германські найманці? Що ця негідь робить у почті архієпископа?

Хоч вони і вдягаються, наче папуги, але це професійні вбивці. Під час вишколу та на військових навчаннях Дісмас бився з ними багато разів. Це ж варвари, які не здатні покаятися навіть за найжахливіші злочини. Вони вірні лише своїм гаманцям. За певну суму вони б могли перерізати горло навіть маленькому Ісусу! Вони могли б підробляти у Ірода, катуючи невинних немовлят.

На холодний погляд Дісмаса ті відповіли зубоскальством. Цікаво, це тому, що вони впізнали його, чи це лише притаманна всім ландскнехтам чванливість?

Реліквії було викладено для перевірки на столах, розставлених уздовж монастирської лоджії. Тецель підняв пляшечку з червоним порошком і скривився.

— Що це?

— Кров. Кров святого Кипріяна.

— І скільки ваша милість бажає отримати за це?

Пихатість Тецеля була для Дісмаса скоріше сміховинною, ніж образливою.

— Вартість покупки склала п'ятнадцять гульденів. І як його милість добре знає, він не зобов'язаний купувати це. Коли на те пішло, то навіть будь-що з цього, якщо йому не сподобається.

— Годі, брате Йоганне, — дорікнув Альбрехт Тецелю. — Нічого такого. Ми раді вітати священномученика Кипріяна Карфагенського у нашому місті. Дісмасе, що там зі святою Агатою й іншою, як там її…

— Афра. На тому столі, ваша милосте.

— Ви бачите, Тецелю? Молодець, Дісмасе, молодець.

Альбрехт і Тецель підійшли до столу, щоб оглянути і оцінити.

Тецель підніс реліквії до світла.

— Незаймані мучениці. І обидві за часів Діоклетіана… — Альбрехт кивнув, не дочекавшись на висновок Тецеля.

Тецель поклав святині назад і потер підборіддя.

— За цю каблучку можемо пропонувати індульгенцію на десять років. Ну, може, на двадцять. Щодо шматочка Афри… — Він повернувся до Дісмаса і, роздратований потребою з'ясовувати те, що мало бути одразу розтлумачено, спитав:

— Звідки саме ця кістка?

— Колінна чашечка.

— Я не препаратор, — презирливо чмихнув Тецель.

Дісмас показав на власне коліно.

— Еге ж. Це, виходить, та сама кістка, на яку вона спиралася під час тортур.

— Можливо, — кивнув Дісмас. — Насправді ми не знаємо. Так, брате? Нам відомо лише те, що вона вчаділа, будучи прив'язаною до стовпа.

— Так-так-так, — зачастив Тецель, гидливо махаючи рукою. — П’ятдесят років, — звернувся він до Альбрехта.

Архієпископ і його постачальник дійшли до кінця столу, поступово оцінюючи кожну реліквію. «Пожертвувати таку-то суму за прикладання до такої-то святині, стільки-то років буде списано з вашого терміну перебування у чистилищі…»

Вони трохи затрималися біля рукояті меча, яким відтяли голову святому Маврикію. Альбрехт жестом запросив Пфефферкорна, агента Фуггера, приєднатися до обговорення.

У Фуггера була монополія на папські фінанси. Він навіть вів переговори між Альбрехтом і святим престолом про те, який відсоток з виторгу від продажу індульгенцій Альбрехт повинен віддавати. Також він займався іншими контрактами стосовно індульгенцій.