Читать «Мазепинці: Український сепаратизм на початку ХVIII ст.» онлайн - страница 118

Орлик також прислужився туркам широкою мережею своїх важливих контактів, передусім у Польщі. Саме за його посередництва 1736p., в розпалі вторгнення росіян на турецьку територію, влаштовано таємну зустріч між київським воєводою Юзефом Потоцьким і турецьким посланцем Ібрагімом-пашею з метою переговорів про дозвіл Речі Посполитої щодо вступу на Правобережжя турецьких і татарських військ, які мали завдати росіянам удару у відповідь і захопити Київ. Цей план, одначе, не було здійснено через вторгнення російських військ під командуванням графа Б.К.Мініха до Криму.

Турки хотіли використати Орлика не тільки на східному фронті, а й на заході, проти австрійців. На кінець 1737р. планувався наступ турецьких військ проти союзників росіян — Габсбургів. Аби використати протигабсбурзькі настрої серед угорців, Порта вирішила вдатися до послуг Йожефа Ракоці (1700—1738). сина недавно померлого Ференца Ракоці (1676—1735), як раніше, до переходу запорожців під російську владу, вона розраховувала в Україні на Орлика. Оскільки колишній гетьман тепер уже не міг провести відтяжну акцію проти росіян, турки, очевидно, розраховували, що Ракоці-молодший може скористатися з його досвіду та порад, виковуючи подібне завдання проти австрійців. У лютому 1738 р. великий візир наказав Орликові їхати з Бендер до Відіна, де він мав стати офіційним дорадником Ракоці-молодшого.

Але Орлика це призначення роздратувало. Він уважав принизливим для себе служити "угорському вождеві", в якому він убачав рівного собі, але аж ніяк не вищого. Крім того, його пригнічувало, шо Порта вирішила зосередитися на угорській проблемі й нехтує Україною. Коли наприкінці лютого 1738р. великий візир Єген Мехмет-паша (1737—1739) також прибув до Відіна, Орлик в особистій розмові з ним висловив своє невдоволення: "Мені завдає неабияких страждань призначення мене дорадником до князя Ракоці, яке не є ані обгрунтованим, ані сумісним із моїм рангом. Порта завжди вважала мене провідником нації (chef d'une nation), і як такий я мав законні претензії щодо Росії. Не в, моїх інтересах, які спільні з інтересами Порти, щоб мене тримали далеко від України, де моя присутність за нинішніх обставин конче потрібна".

Очевидно, великий візир виявив пильний інтерес до того, що розповідав йому колишній гетьман. Він докладно розпитував його про стан справ в Україні, чисельність населення в різних містах і селах, особливо ж про політичні нахили "козацької нації". Це відновлення інтересу Туреччини до українських справ було, найімовірніше, результатом тиску з боку Франції, викликаного, в свою чергу, постійною агітацією Григора Орлика при французькому дворі. Всього за. кілька місяців до зустрічі його батька з великим візирем, 10 жовтня 1737p., Григор надіслав Флері великий меморандум, у якому закликав французький уряд звернути увагу турків на важливе значення України у воєнних зусиллях Порти проти росіян. Він навіть виклав конкретний план: турки мають якнайскорше окупувати Правобережжя з містами Біла Церква, Умань і Бар, бо "хто має в руках ці пункти, той має цілу Україну".