Читать «Мазепинці: Український сепаратизм на початку ХVIII ст.» онлайн - страница 117

Хоч якою неприємною і болісною була Орликові ця відповідь, він не відступився й далі обстоював свою думку про запорозькі землі. Листи обох сторін ставали щораз різкішими. Коли запорожці написали в одному з листів, що землі між Ореллю й Самарою їхні тому, що вони здобули їх мечем, колишній гетьман заперечив, що ті землі були здобуті лише з допомогою турків за Дорошенка. Певно, це роздратувало запорожців аж настільки, що вони у відповідь висунули проти Орлика особисті звинувачення. Вони написали російським урядовцям, що колишній гетьман так неухильно підтримує турків, бо Порта пообіцяла йому та його нащадкам право власності на землі, які він допоможе привести під сюзеренітет Туреччини. Таким чином, пов'язані з "революцією в Україні" Орликові розумування, Станіславові надії й ханові сподівання закінчилися гострими взаємними звинуваченнями між колишнім гетьманом і запорожцями.

ОСТАННІ СПРОБИ

 За свідченням Григора Орлика, втрата Запорізького Війська ввергнула його батька в "жахливий відчай". До цього додавалася ще й та обставина, що колишній гетьман не тільки цілковито залежав од примх турків і татар, а й не мав жодного опертя, щоб домагатися якоїсь влади чи впливати на хід подій, що могли мати вирішальне значення для його особистої долі та долі України. Ситуація ставала нестерпною, й наприкінці 1734 — на початку 1735pp. він спробував зорганізувати військову силу, За фінансової підтримки турків і французів Орликові вдалося зібрати близько тисячі своїх давніх прибічників, запорізьких розкольників і мандрованих козаків. Неабияк підбадьорило його прибуття славетного козацького ватажка Сави Чалого з кількома сотнями вершників. Давні колеги Орлика Федір Нахимовський, Федір Мирович та Іван Герцик дісталися до нього в Каушани, утворивши кістяк його штабу. Хан, здавалося, був задоволений Орликовими спробами й знову написав про нього французькому королеві.

Але Орликових коштів виявилося замало, щоб утримувати значну військову силу. В самій Польщі Станіслав, зі справою якого Орлик (хоча й ставився до неї без особливого захоплення) був так тісно пов'язаний, зазнавав поразки й мав ось-ось утекти з країни від наступу російських військ. З огляду на це хан, що мав намір прийти на допомогу Лещинському, відклав вторгнення в Польщу. Внаслідок цих обставин, якраз перед початком воєнних дій між Туреччиною і Росією (російський кабінет міністрів оголосив війну Порті 14 червня 1735p.), колишній гетьман мусив розпустити своє військо й разом зі штабом відступити до Бендер, щоб зачекати дальшого розвитку подій.

Хоча Орлик не міг вести проти росіян військових дій, він виявився корисним туркам і татарам як дорадник, інформатор і підбурювач проти росіян. Справді, останні роки участі Орлика у військових і політичних конфліктах на турецько-російському кордоні позначені цим новим видом діяльності. Вже в серпні 1734p., щойно гетьман перебрався ближче до українських земель, російська імператриця скаржилася, що "Орлик не тільки таємно поширює й далі свої інтриги й злісні намови проти нашої імперії, але цього року він був присланий до кримського хана й там, поблизу наших кордонів, він творить серед наших малоросійських підданих хвилювання і підбурювання до ворожих дій проти нас, а особливо сутички й незгоду між нами та Портою". В іншому повідомленні зазначалося, що діяльність колишнього гетьмана вкрай небезпечна, бо він "у Порти, а особливо у кримського хана, У великій пошані".