Читать «Між двох орлів» онлайн - страница 12

Зате коли це почув Соломка, то аж руку на серце поклав і подивився на Пушкаря так, немов у того раптово німб над маківкою засвітився. Втім захоплення одразу ж минуло, коли полковник заявив, що він не отримає млина.

– Але як це? – заволав Климко. – Та якби я не поскаржився, то вона й досі б незаконно розпоряджалася млином! Хіба я не заслужив його собі в оренду своєю…

– А ти що, один такий вірний і сумлінний у Полтаві? – перебив його Мартин. – Таких, як ти, пів-Полтави, і на всіх вас млинів не вистачить. Тож він поки побуде без орендаря. І ще обоє заплатите вину панську – по шість злóтових талярів кожен, і вистачить з вас.

– Чому це я маю платити? – знову заволав Клим. – Я ж жалоблива сторона!

– Не будеш наступного разу мріяти, як загарбати чуже майно та підло клепати доноси! – гаркнув Пушкар, втративши терпіння. Йому було шкода Марію, і він зганяв зло на Соломці. – Ти обдурив суд, збрехавши, що удова Гориченкова податків не платила. Тож маєш бути покараний!

«Господи, як мені й дітям тепер прожити?! Чим заробити на життя! Господи!» – думала нещасна Марічка. Мимоволі потекли сльози, але вона швидко стерла їх, опанувала себе і майже рівним тоном промовила:

– У мене немає при собі такої суми.

– Нічого, принесеш завтра або коли будуть гроші, – промовив Пушкар, винувато відводячи очі.

Це його відчуття провини остаточно розлютило Марічку. І, не стримавшись, вона гнівно вигукнула:

– І як же тобі не соромно, Мартине Пушкарю?! Ти ж з моїм Василем пліч-о-пліч воював, на бенкети до себе запрошував, а тепер прирік мене на злидні! Як же ти Бога не боїшся, якщо скривдив нещасну вдову?!

– Іди, пані! Іди! Не доводь мене до гріха! – промимрив Пушкар і швидко вибіг геть із зали.

Вискочивши на ґанок, Мартин побачив усіх трьох Маріїних дітей разом зі своєю вихованкою. «І що це Надя тут робить?» – подумав він, проте одразу ж втратив до неї інтерес, натомість поманив до себе Демка.

Хлопець аж похолов, проте підійшов. Мартин прошепотів йому у вухо: «Передай матері, нехай їде до гетьмана та просить у нього милості – він єдиний, хто може їй допомогти», – та швидко припустив геть від ратуші.

– Про що він питав? Невже про нас?! – запитала стривожена Надя, підбігши до коханого.