Читать «Ловець орлів» онлайн - страница 8

— Цить! Тамуй своє горе, — сказав я йому. Проте він не міг стримати своїх сліз.

Жінка полишила роботу, підсіла до нього, обняла і лагідно щось мовила, гладячи його волосся. Мені ж спало на думку, що вона навряд чи голубила б мого брата, якби нас обох мали стратити після того, як на майдані зберуться всі тева. А якщо нас помилують, міркував я, то при першій же нагоді ми з братом утечемо і присвятимо своє життя тому, щоб вирости найхоробрішими воїнами і помститися за смерть матері.

Повернувся воїн, котрий полонив нас. З ним прийшли і дві жінки і почали про щось сперечатися з жінкою, яка гладила брата. Раз по раз вони вказували на мене і брата, і я зрозумів, що мовиться про нас. Я не мав сумніву, що ті двоє вимагають нашої смерті, а жінка, котра була з нами, хоче урятувати нас. Вона збудила в мені почуття приязні до себе, я глянув на неї пильніше. Це була суха, невеличка ростом жінка сорока зим з лагідним обличчям і добрими очима. Говорила вона стишено, неквапливо. В той час як дві жінки проймали мене очима, повними ненависті, вона всміхалася мені й легенько кивала головою, немов намагалася підбадьорити і запевняла, що не дозволить нас скривдити. Нарешті жінки обернулися до чоловіка, котрий полонив нас, і голосно заговорили до нього. Він задумливо глянув на них, потім перевів погляд на мене і брата, але нічого їм не відповів.

Самотній Шпиль, що сидів незворушно й приречено дивився на двері, раптом пронизливо закричав:

— Поглянь! Поглянь! Татове намисто!

Я озирнувся й побачив на порозі чоловіка. На шиї в нього висіло таке знайоме мені важке бірюзове намисто з орлом, вирізьбленим із черепашки. Всі присутні також озирнулись і подивилися на чоловіка. Він похмуро всміхнувся й щось промовив, показавши спочатку на намисто, потім на рушницю, яку тримав у руці. І рушницю я впізнав. Цей чоловік убив мого батька!

Увійшовши до кімнати, він поставив у куток батькову рушницю й свою і владним голосом звернувся до двох жінок. Ті принесли йому миску з водою, подали тютюн та люльку. Закуривши, він повів розмову з воїном, котрий полонив нас. Потім знову щось сказав жінкам. Вони враз заметушилися і почали готувати обід. Мабуть, він був власником цього будинку. Перегодя жінки насипали кожному з нас бобового супу, кукурудзяної каші з м’ясом, дали по кілька шматочків кукурудзяного коржа. Самотній Шпиль подивився в свою мисочку і відвернувся, не сказавши мені й слова, коли я просив його поїсти, щоб мати силу зустріти долю, яку нам готували тева. Я з’їв усе, що мені дали. Маленька жінка поглянула на мене і всміхнулася. Вона була задоволена мною.