Читать «Ловець орлів» онлайн - страница 4

— Мені жаль тебе, діду. Я поважаю старість і не затіватиму з тобою суперечки. Але знай, що ти помиляєшся, а за мене нічого боятись. У пуебло тева живе триста чоловік, не більше. Настане день, коли я поведу проти них шістсот воїнів і здобуду велику перемогу.

Старий шаман склав на грудях руки, нахилився вперед і щось прошепотів, мабуть, молитву, а потім підвівся і, не сказавши й слова, пішов до свого хогана.

— Ха-ха! Геть з’їхав з глузду наш дідуган! — вигукнув батько. — Хіба можуть якісь там духи завадити намірам навахів!

По кількох днях відпочинку мій батько відвідав вождів інших кланів племені. А невдовзі вони зібралися в нашому таборі і стали обговорювати план нападу на пуебло тева. Вирішили стежити за селищем. Коли надійде пора жнив, мій батько збере воїнів під роздвоєною горою з червоного каменю, що на західній околиці пуебло, а звідти поведе їх на війну.

Відтоді сім — вісім юнаків невтомно стежили з гірських вершин за пуебло тева. Що два — три дні мінялися розвідники, передаючи один одному батьків наказ — не нападати на тева навіть тоді, коли вони залишають пуебло і забредають у гори. Кожна група розвідників мала вночі спуститися з гір до кукурудзяного поля, перевірити, чи дозріло зерно, і принести кілька качанів батькові.

Пуебло тева, на яке зібрався напасти мій батько, називалося Валатоа — пуебло Ведмедя. Інколи його називали «пуебло, що лежить у долині». Воно було розташоване біля підніжжя великих гір, а на схід, за гірським хребтом, знаходилося ще чимало племен тева. Іспанці дали йому назву пуебло Хемес.

Тепер я розповім про жителів Валатоа, за якими стежили наші розвідники. Якось ополудні один із тева взявся полоти грядку на своєму полі. Наступного ранку він прийшов, щоб завершити роботу, і побачив на обробленій землі сліди чужих мокасинів. Гукнув сусідів, що також працювали на полі, й усі вони зійшлися на тому, що ці сліди залишив чоловік, узутий у мокасини навахів. Минуло кілька днів, і вони знову виявили на полі такі ж відбитки мокасинів. А юнаки племені тева, полюючи на індиків, не раз помічали, що за ними стежать навахи, але нападати чи переслідувати їх не насмілюються. Про це вони розповіли своєму Касику Літа, який одразу скликав у південній ківі нараду. Всі зробили висновок, що навахи вирішили заволодіти врожаєм кукурудзи, як це робили в минулі часи, і вичікують, поки дозріє зерно. В пуебло Ведмедя воїнів було небагато, а навахів — як листя на кукурудзяних стеблах. Що діяти? Як бути? Сидіти по хатах і спостерігати, як вороги обламують кукурудзу, облущують качани і забирають зерно, прирікаючи тева на голодну смерть?

— Ні! Цього ми не допустимо! — вигукнув військовий вождь. — Дозвольте мені взятися за це. Сьогодні ж я перейду через гірський хребет і пораджуся з військовими вождями інших пуебло. Будьте певні, ми знайдемо спосіб розбити навахів.