Читать «Куди приводять мрії» онлайн - страница 127

Енн позбавила себе життя за допомогою снодійних пігулок. Аби урівноважити шальки терезів, їй довелося прийняти умову, яка не дозволить їй нормально спати.

– І вона обрала це? – спитав я, бажаючи бути впевненим.

– Саме так, – відповів Альберт. – Повторне народження – це завжди питання вибору.

Я повільно кивнув, дивлячись на нього.

– Як щодо… решти? – спитав я.

– З рештою все добре, – відповів він. – Як винагорода за біль, якого вона зазнала, і розвиток, якого вона досягла в останньому житті. Її нові батьки – розумні приємні люди, батько – член місцевого уряду, мати – успішна художниця. Енн (тепер вона, звісно, матиме інше ім’я) отримає чимало любові й можливостей для творчого й інтелектуального розвитку.

Я трохи розмірковував про це, перш ніж заговорити. А тоді сказав:

– Я теж хочу повернутися.

Альберт засмутився.

– Крисе, – сказав він. – Якщо тільки це не необхідно, не слід обирати повторне народження, доки не навчишся і не вдосконалиш свій розум настільки, що наступне життя перевершить попереднє.

– Я впевнений, це так, – поступився я. – Але я повинен бути з нею й допомагати, якщо можу. Я почуваюся винуватим за те, що не досить допомагав їй у нашому минулому спільному житті. Я хочу спробувати ще раз.

– Крисе, подумай, – сказав він. – Ти справді хочеш так скоро повернувся до світу, де люди масово обдираються й обдурюються купкою пройдисвітів? Де їжа знищується, коли мільйони голодують? Де служіння державі перетворюється на грубе лицемірство? Де вбивство є простішим розв’язанням проблеми, ніж любов?

Його слова були жорсткі, але я знав, що він каже їх задля моєї користі, намагаючись переконати мене лишитися в Саммерленді й зростати.

– Я знаю, що ти маєш рацію, – відповів я. – І знаю, що ти всім серцем піклуєшся про мене. Але я кохаю Енн і маю бути з нею, допомагаючи їй усім, чим можу.

Він посміхнувся, сумно, але з розумінням.

– Я розумію, – кивнув він. – Що ж, я не здивований, – продовжив він. – Я бачив вас двох разом.

Я стрепенувся.

– Коли?

– Коли вас обох забрали з тієї ефірної в’язниці.

Тепер його посмішка зробилася ніжною.

– Ваші аури зливаються. У вас однакова вібрація, як я і казав. Ось чому ти не можеш винести розлуки з нею. Вона – твоя споріднена душа, і я цілком розумію твоє прагнення бути поряд. Я впевнений, що Енн обрала нове народження в надії, що ви двоє знову якимось чином поєднаєтесь. І все ж…

– Що?

– Я хотів би, щоб ти зрозумів усі складнощі повернення.

– Це ж можна зробити, чи не так? – занепокоївся я.

– Це може бути непросто, – відповів він. – Можуть виникнути ризики.

– Які саме ризики?

Він вагався, а тоді сказав:

– Нехай краще знавець тобі розповість.

* * *

Я думав, що можу повернутися миттєво. Мені слід було знати, що така складна процедура так просто не здійснюється, що, як і все в потойбічному житті, вона вимагає вивчення.

Спочатку була лекція.

Я був у величезній круглій вежі близько центру міста, що вміщувала тисячі людей. Стовбур білого світла падав на неї, цілком видимий, незважаючи на велику кількість освітлення.

Коли ми з Альбертом увійшли до вежі, ми не вагаючись попрямували до двох місць на півдороги до кафедри промовця. Не скажу тобі чому. Вони не були пронумеровані й нічим не відрізнялися від інших місць. Та все ж я знав, що ті місця – наші, раніше, ніж ми їх дісталися.