Читать «Коса. Сплетіння долі» онлайн - страница 85

Вона більше не буде тією Сарою Коен, сильною та впевненою в собі жінкою, що нею всі захоплювалися. Більше ніколи не буде непереможною, бездоганною супергероїнею. Вона буде самою собою, Сарою Коен, яку життя добряче покрутило, та все ж вона житиме, з усіма своїми шрамами, ранами та ушкодженнями. Вона не намагатиметься більше приховати їх. Її попереднє життя було суцільною брехнею, зараз же починається її нове, справжнє життя.

Коли хвороба її відпустить, вона облаштує власну адвокатську контору та забере тих клієнтів, що досі довірятимуть їй. Відтак подасть до суду на «Джонсон і Локвуд». Вона ж хороша адвокатка, одна з найкращих у місті. Сара надасть публічного розголосу тому факту дискримінації, жертвою якої сама стала, в ім’я тисяч чоловіків і жінок, яких так само дуже швидко прирік на забуття жорсткий світ роботи та які, так само, як і вона, були змушені страждати вдвічі більше. Вона битиметься за них. Зрештою, це вдається їй найкраще. У цьому полягатиме її боротьба.

Сара навчиться жити інакше, проводитиме більше часу з дітьми, братиме відпустку на час шкільних благодійних ярмарків і випускних вечорів. Більше ніколи не пропустить їхніх днів народження. Вони разом їздитимуть на канікули – влітку до Флориди, взимку на лижі. І ніхто не зможе відібрати в неї ці миттєвості щастя, з яких так само складається її життя. Більше не буде стін, не буде брехні. Вона вже ніколи не буде жінкою, що розривається навпіл.

Тим часом треба боротися із тим мандарином, використовуючи ту зброю, якою щедро обдарувала її природа: свої силу, мужність, рішучість і розум. Свою родину, дітей, друзів. Не забуваючи й про лікарів, медсестер, онкологів, рентгенологів, котрі щодня продовжують битися поруч із нею. Раптом у неї виникає відчуття, ніби вона стає свідком зародження якоїсь грандіозної епопеї, ніби її огортає якась нестримна енергія. Вона відчуває якийсь теплий подих вітру, нове незрозуміле піднесення, ніби метелик пурхає в її животі, тріпочучи легенькими крильцями.

За стінами цього салону ходять люди, триває життя. За стінами цього салону чекають на неї діти. Сьогодні вона поїде та забере їх зі школи. Вона уявляє собі їхній подив – вона майже ніколи цього не робила. Ханна, безумовно, розчулиться. Близнюки бігтимуть до неї з радісними криками. Вони помітять її нову зачіску, питатимуть про нове волосся. І тоді Сара все їм розповість – про мандарин, про свою роботу, про війну, яку їм доведеться вести разом.

Віддаляючись від салону, Сара думає про цю жінку з іншого куточку світу, з Індії, котра віддала їй своє волосся, про сицилійських робітниць, які обробляли його, про ту, котра зробила цю перуку. Вона розуміє, що весь світ об’єднав зусилля у боротьбі проти її хвороби. І тоді їй спадає на думку фраза з Талмуду: «Той, хто врятував одне життя, врятував цілий світ». Сьогодні цілий світ рятує її, і Сара безмежно йому вдячна.

Вона запевняє себе, що досі належить цьому світові.

І ще довго лишатиметься в ньому.

Від цієї думки на її обличчі з’являється посмішка.