Читать «Королівські клопоти» онлайн - страница 29

— Нам треба прогулятися, — мовив я. — Не робіть дурниць. Виведіть мене через бічні двері.

Тепер він корився уже й без нагадування про пістолет. Ейнарсон поквитається зі мною та Грантхемом тихо, він прибере нас без зайвого розголосу, якщо не хоче, щоб із нього насміхалися — мовляв, це чоловік, у якого відібрали трон на очах у його армії.

Ми обігнули Адміністративний будинок і вийшли до готелю «Республіка», не зустрівши нікого із знайомих. Усе населення міста зібралося на площі. У готелі теж нікого не було. Я примусив полковника піднятися ліфтом на мій поверх й підвів його до свого номера.

Я натис на дверну ручку — двері були незамкнені — і наказав йому увійти першим. Він штовхнув двері й зупинився на порозі.

Посеред мого ліжка сиділа Ромен Франкл і пришивала ґудзика до одного з моїх костюмів.

Я підштовхнув Ейнарсона до кімнати й замкнув двері. Ромен глянула на нього, потім на пістолета в моїй руці — тепер не було потреби його ховати — і з удаваним обуренням промовила:

— Ох, ти й досі його не вбив!

Ейнарсон напружився. Тепер ми були не самі — його приниження бачила стороння людина. Він міг на щось зважитись. Треба було поводитись із ним жорстоко — а може, й навпаки. Я копнув його по нозі й гарикнув:

— Пройди в куток і сядь там!

Він обернувся до мене. Я тицьнув йому в обличчя дулом пістолета, мало не розбивши губу. Він сахнувся, і я вдарив його вільною рукою в живіт. Полковник почав хапати ротом повітря. Я штовхнув його до стільця в кутку.

Ромен засміялась і посварилася на мене пальчиком.

— А ти справжній горлоріз!

— Що ж мені ще робити? — заперечив я, кажучи це переважно для свого бранця. — Якби його хтось побачив, то подумав би, що має справу з героєм. Я притис його й примусив віддати корону хлопцеві. Та цей птах і досі має армію, а отже, й керує урядом. Я не можу його відпустити, бо тоді і я, і Лайонел Перший позбудемося голів. Мені ще неприємніше бити його, ніж йому терпіти мої удари, але тут уже нічого не вдієш. Треба, щоб він шанувався.

— Ти чиниш із ним неправильно, — промовила вона. — Ти не маєш права так поводитись. Єдина послуга, яку ти можеш зробити цьому чоловікові, — це перерізати йому горлянку, по-джентльменськи.

— Ах ти ж… — Легені в Ейнарсона запрацювали знов.

— Замовкни! — гримнув я на нього. — А то начувайся! Він вирячився на мене, а я спитав у дівчини:

— Що нам із ним робити? Я б і радий був перерізати йому горло, та річ у тім, що армія може за нього помститись, а я не люблю, коли армія помщається.

— Віддамо його Васіліє, — сказала дівчина, спускаючи ноги з ліжка й підводячись. — Той знає, що робити.

— Де він?

— Нагорі, в номері Грантхема. Досипає. — Тоді так, ніби між іншим, ніби й не думала про це, вона спитала: — То ви коронували хлопця?

— Так, я його коронував. А ти хотіла посадити на трон Васіліє? Гаразд! Ми згодні зректися — за п'ять мільйонів американських доларів. Грантхем уклав у цю справу три мільйони і заслуговує на прибуток. Його обрали депутати. Серед них у нього немає справжньої підтримки, але він може здобути її в сусідів. Зважте на це. Знайдуться кілька країн, — і не за тисячі миль звідси, — які радо надішлють війська, щоб підтримати законного короля в обмін на якусь поступку. Та Лайонела Грантхема не можна назвати нерозважливим. Він гадає, що вам краще мати королем когось із місцевих. Він тільки просить скромної компенсації від уряду. П'ять мільйонів — це не багато, і він ладен зректися хоч завтра. Перекажи це своєму Васіліє.