Читать «Королівські клопоти» онлайн - страница 24

— Вони роблять це вже кілька місяців, — промовила дівчина. — І ніхто не звертає на них уваги. А я обіцяю вам, що Васіліє не дізнається нічого нового. Звісно, я нічого йому не скажу, а коли говорить хтось інший, він не слухає.

— Гаразд. — Я не був певен, що вона каже правду, та чого, зрештою, не буває! — Тепер ми підходимо до головного: армія підтримає Ейнарсона?

— Так, армія піде за ним.

— Тоді справжня робота розпочнеться в нас після того, як усе скінчиться?

Вона струснула пальчиком попіл із сигарети на скатертину і нічого не відповіла.

— Ейнарсона треба буде повалити, — провадив я далі.

— Нам доведеться його вбити, — замислено проказала вона. — Найкраще буде зробити це тобі самому.

Того вечора я зустрівся з Ейнарсоном та Грантхемом і провів з ними кілька годин. Хлопець був непосидючий, знервований, не вірив в успіх повстання, хоч і намагався вдавати, ніби сприймає речі такими, які вони є. А Ейнарсон просто не міг стримати слів. Він розповідав нам з усіма подробицями про план наступного дня. Мене, правда, більше цікавив він сам, ніж його слова. Він міг би відкласти повстання, промайнуло в мене, і я на перешкоді йому в цьому не став би. Поки він говорив, я спостерігав за ним і подумки відзначав його слабкі сторони.

Спочатку я зважив його фізичні дані — високий, кремезний чоловік у розквіті сил, можливо, не такий спритний, яким міг би бути, але міцний і витривалий. Кулак навряд чи завдасть шкоди його коротконосому, квітучому обличчю з широким підборіддям. Він не був гладкий, але їв і пив забагато, щоб мати міцні м'язи, а такі квітучі чоловіки не витримують сильних ударів у живіт. Так само, як і в пах.

Розумовими здібностями полковник також не відзначався. Свою революцію він підготував нашвидкоруч. І мати успіх вона могла, мабуть, тільки тому, що не зустрічала протидії. У нього задосить сили волі, міркував я, але на це не варто дуже покладатися. Люди, в яких бракує розуму, щоб чогось досягти, мусять гартувати в собі силу волі. Я не знав, чи вистачить у нього мужності, але гадав, що на людях він здатний розгорнути грандіозну виставу. А більша частина задуманого якраз і мала відбуватися на людях. Однак у темному кутку, наодинці, вважав я, Ейнарсон виявить легкодухість. Він абсолютно вірить у себе. Мені він не вірить. Полковник узяв мене до себе через те, що зробити це виявилося легше, ніж зачинити переді мною двері.

Він розводився далі про свої плани. Хоча там, по суті, не було про що говорити. Він збирався вдосвіта ввести в місто солдатів і скинути уряд. Оце, власне, й був план. Усе інше правило лише за гарнір до страви, і саме про цей гарнір ми й могли дискутувати. Це було нудно.