Читать «Коріння Бразилії» онлайн - страница 81

Власне, ліберальність — ця найвища чеснота старовинної аристократії — була дискредитована, принаймні на практиці, серед деяких ідальго занепадницької епохи, якщо вони насправді почали їсти у зачинених приміщеннях і в тиші, аби не ділитися їжею з бідними, бо вже вважали не честю та величчю, а ганьбою потребу пригощати й утримувати бідняків. У цьому вони уподібнювалися скаредному синові благородного батька з оповідання зі збірки «Двір на селі», який за декілька років накопичив величезну кількість золота, котре зберігав з такою дбайливою увагою, «як зазвичай це роблять люди, які отримали його завдяки жадібній запопадливості та праці».

Насправді, зовсім не завдяки великій стриманості у своїй пристрасті до збагачення іспанці та португальці відрізняються від інших народів, серед яких процвітало це суто буржуазне нововведення, іменоване капіталістичною ментальністю. І навіть не завдяки їхній меншій скнарості, тобто гріху, який середньовічні моралісти вважали одним з найзгубніших різновидів жадібності. Те що їх по-справжньому відрізняє, так це певна, так би мовити, вроджена нездатність цінувати будь-які безособові або механічні відносини більше, ніж стосунки, які є органічним вислідом законів людської спільноти, основою родинних зв’язків, добросусідства та дружби.

4. Природа й мистецтво

У відомій «Проповіді про Шістдесятницю», проголошеній в 1655 році в королівській каплиці у Лісабоні, отець Антоніо Вієйра нагадав, що проповідування можна порівняти з посівом, «оскільки сівба — це вид ремесла, який походить радше від природи, аніж від мистецтва; зерно падає, де доведеться». Здається, коріння цієї думки сягають стародавнього португальського натуралізму. Порівняння проповідування й сівби Вієйра запозичив безпосередньо зі Святого Письма, розвинувши його згідно зі своєю аргументацією. Проте цього не можна сказати про його образ усіяного зірками неба, який повністю співвідноситься з поняттями, поширеними за його доби, причому не тільки в Португалії.

Згідно зі спостереженням Г. фон Штайна, при слові «природа» людина XVII та XVIII століть негайно думає про небо­звід, тоді як людина ХІХ століття — про пейзаж. Роз’ясненням цього може слугувати протиставлення — яке, наскільки нам відомо, ще ніхто не здійснив, — з цитатою з праці іншого учня святого Ігнасіо — Бальтасара Ґрасіана, твори якого, до речі, могли би бути одним із джерел, якими користувався Вієйра. У першій частині «Критикону», опублікованого за чотири роки до зазначеної вище «Проповіді про Шістдесятницю», Андреніо, здивований розташуванням зірок на небі, запитує: «Чому, якщо верховний Творець настільки прикрасив цей чудовий небозвід квітами й зірками, чому Він не розташував їх, кажу, упорядковано та гармонійно, таким чином, щоб вони переплітались у розкішні орнаменти й утворювали прекрасні візерунки?