Читать «Коріння Бразилії» онлайн - страница 82
Сержіу Буарке ді Оланда
— Я розумію тебе, — зауважив Крітіло, — ти хотів би, щоб вони були розташовані впорядковано, гармонійно, майстерно, немов вишукана вишивка, немов чудова ювелірна прикраса.
— Так, так, саме так. Бо вони не тільки красувалися б іще більше, і це було б дуже приємним видовищем, блискучою майстерністю. Цим самим Божественний Творець повністю зруйнував би ті безглузді сумніви, що Він все зробив навмання, та ствердив би Своє Божественне Провидіння».
Останнє слово ж, природно, належить Крітіло, для якого Божественна Мудрість при утворенні та розподілі зірок враховувала інші, набагато важливіші взаємозв’язки, «qual lo es la de sus movimientos y aquel templarse de las influencias».
5. Сердечна людина
Держава — це не продовження сімейного середовища чи то об’єднання певних угруповань, певних особистих прагнень, найкращим прикладом і проявом яких як раз і є родина. Між родинним осередком і державою існує не градація, а радше розрив і навіть протистояння. Основною причиною розпливчастості у розумінні цих двох форм є романтична упередженість, прибічники якої найпалкіше виявили себе протягом ХІХ століття. Згідно з їхньою доктриною, держава та її інститути є прямими спадкоємцями родини, що з’явились у процесі звичайної еволюції. Однак істина полягає в тому, що вони належать до абсолютно протилежних царин за самою їхньою сутністю. Держава народжується лише тоді, коли руйнується домашній і сімейний лад, у результаті чого звичайний індивідуум перетворюється на громадянина, який сплачує податки, обирає, може бути обраним, мобілізованим і нести відповідальність перед законами Міста. У цьому процесі ми бачимо тріумф загального над приватним, розумового над матеріальним, абстрактного над тілесним, а не поступове очищення, одухотворення найприродніших і рудиментарних форм, своєрідний гіпостаз, користуючись термінами олександрійської філософії. Сімейний лад у чистому вигляді скасований трансцендентністю.
Ніхто не виразив протистояння, ба навіть фундаментальну несумісність між обома принципами інтенсивніше, аніж Софокл. Креонт утілює абстрактну, безособову сутність Міста у боротьбі з тією конкретною та відчутною реальністю, якою є сім’я. Антігона, ховаючи Полініка всупереч розпорядженням держави, викликає на себе гнів свого брата, який діє не від імені своєї особистої волі, а від імені ймовірної загальної волі містян, від імені батьківщини:
