Читать «Коріння Бразилії» онлайн - страница 76

У тих місцях, де майже не було підлеглих індіанців, як, наприклад, у Кампінасі, перевага португальської мови була беззаперечною. Проте у тому ж таки Кампінасі у зазначені часи все ще була людина, яка могла правильно розмовляти мовою тупі. Спираючись на усні перекази, Гумбелтон Даунт повідомляє, що Себастьян ді Соуза Пайс, зять такого собі Баррету Лемі, «досконало володів цією мовою». До цього можна додати, що Соуза Пайс народився задовго до 1750 року й помер уже в наступному столітті та, згідно зі згаданими вище переказами, походив із Іту, як, імовірно, й переважна більшість мешканців Кампінаса. Інакше кажучи, він походив із району, де протягом більшої частини XVIII століття проживала значна кількість підлеглих індіанців.

Активним залученням таких індіанців до хатніх і сільськогосподарських робіт до початку масового ввезення чорношкірих рабів можна пояснити й той факт, що мешканці деяких сільських районів опиралися експансії та зростанню престижу португальської мови. Ще на початку ХІХ століття якась донна Жуана Фуркім ді Каспус, дочка португальця, у своєму мовленні використовувала багато індіанських слів. Як зазначає Франсішку ді Ассіш Вієйра Буено, це пояснюється тим, що її батько, який мешкав у Можі-Гуаку, мав багато «рабів-індіанців, яких він одомашнив».

Зверніть увагу, що вплив загальної мови на словниковий склад, інтонацію та навіть на синтаксис мови сільського населення Бразилії існував і в тих випадках, коли індіанці не належали до великої мовної родини тупі-гуарані. Йдеться про індіанців бороро й насамперед паресі, роль яких у житті Сан-Паулу XVIII століття можна порівняти з такою, яку в XVII столітті, у розквіт епохи бандейрантів, виконували індіанці каріжу. Річ у тім, що після їхнього одомашнення та навернення до християнства за допомогою загальної мови узбережжя, зі своїми господарями вони могли спілкуватися тільки цією мовою.

Відомо, що початковим поштовхом для експансії бандейрантів, насамперед у Сан-Паулу, став брак сільськогосподарської робочої сили або, радше, відсутність економічних ресурсів, які дозволяли б більшості рільників використовувати рабську працю африканців.

Брак ресурсів, своєю чергою, був обумовлений відсутністю шляхів легкого та швидкого сполучення між найприбутковішими, якщо не між найбільшими виробничими цент­рами, розташованими на плоскогір’ї, та великими споживчими ринками, розташованими по той бік океану.

На відміну від того, що відбувалося, наприклад, на північному сході, придатні для плантацій землі в Сан-Паулу простягалися на значній відстані від узбережжя, на висоті, оскільки землі на вузькій прибережній смузі, на яку ступили європейці, вже до завершення XVI століття були частково виснажені та непридатні для сільського господарства. Перевезення сільськогосподарських продуктів через обривисті перевали Паранапікаби майже завжди було справою непростою й часто-густо збитковою.