Читать «Коріння Бразилії» онлайн - страница 74

У тому ж самому XVII сторіччі надзвичайно рідкісними були прізвиська суто португальського походження. Одним із нечисленних прикладів таких прізвиськ є «Дерев’яна нога». Так звали Жероніму Рібейру, який помер у 1693 році. Натомість досить широковживаними були ім’я та прізвиська суто португальського походження із додаванням збільшувального суфікса мови тупі. У цьому процесі відобразилося, причому іноді у надзвичайно мальовничому поєднанні настільки несхожих мов, постійне змішування двох рас і двох культур. Саме завдяки цьому процесові Месія Фернандес, дружина Салвадора Піреса, перетворилася на Месіуку. А Педру Ваз ді Барруш — на Педру Ваза Гуаку. В одному з рукописів, що зберігається в Національній бібліотеці Ріо-де-Жанейро, стверджується, що губернатор Антоніу да Сілва Калдейра Піментел одержав від мешканців Сан-Паулу прізвисько Казакуку (від португальського слова casaco — піджак), оскільки постійно носив довгий сюртук. Це, імовірно, свідчення того, що в середині XVIII століття принаймні деякі прошарки населення досі розмовляли місцевою мовою. І це не поодинокий приклад. Уродженець Іту Салвадор ді Олівейра Лемі, на прізвиськом «Сарутая», помер лише в 1802 році.

Утім, можна натрапити на подібні прізвиська, але це радше винятки, які не вкладаються в загальні правила. Але мірою віддалення від XVII сторіччя португальських прізвиськ, таких як «Святий шлях», «Рудий», «Оратор», «Голова Бразилії» (останнє має певний цицеронівський відтінок — «Батько Вітчизни»), дедалі більшає й вони втрачають свою винятковість. Відповідно поступово зменшується кількість прізвиськ, що походять із мови тупі, надзвичайно поширених у XVII столітті, аж до майже повного зникнення. Зовсім невипадковим видається хронологічний збіг цього явища, який свідчить про дедалі зростаюче прибуття до капітанства людей, у чиїх жилах тече португальська кров, із відкриттям великих золотих родовищ у Мінас-Жерайс, яке супроводжувалося занепадом полювання на індіанців.

У який же приблизно період мешканці плоскогір’я Сан-Паулу припинили використовувати мову тупі в своєму повсякденному житті? Переважна більшість текстів, які згадувалися вище задля підтвердження факту поширення цієї мови, датовані XVII сторіччям, точніше, як ми побачили, його останнім десятиріччям. Звіт отця Антоніо Паіса ді Санді з’явився у 1692-му або 1693 році. Відома проповідь отця Антоніо Вієйри про сумніви мешканців капітанства датується 1694 роком. У 1697 році побачило світ свідчення єпископа Пернамбуку щодо Домінґуса Жоржі Велью. У 1693 році губернатор Артур ді Са-і-Менезіс надіслав листа з рекомендаціями призначати до парафій Сан-Паулу та всього південного регіону священників, які володіють індіанською мовою.