Читать «Коріння Бразилії» онлайн - страница 50

Отже, майбутнє місто брало свій початок з єдиного центру. Головна площа виконувала ту ж саму роль, що й cardo та decumanus римських міст — дві лінії, накреслені lituus засновника з півночі на південь та зі сходу на захід, які правили за орієнтир для майбутнього плану міської мережі. Але якщо у римських містах упорядковане розташування слугує лише для відображення на Землі космічного порядку, то на планах іспано-американських міст воно відбиває ідею того, що людина може за власним бажанням і успішно втручатися в перебіг речей, а історія не тільки «відбувається», а й може бути скерована й навіть сфабрикована. Саме ця думка сягає свого найкращого втілення та свого апогею в тому, як єзуїти організовували свої поселення-резервації. Вони не тільки привнесли її до матеріальної культури місій індіанців-гуарані, «фабрикуючи» геометричні міста з різьбленого каменю та саману в регіоні, багатому на дрова й дуже бідному на каменоломні, а і поширювали цю систему й на інституції. Усе було настільки врегульовано, зазначається в одній пам’ятці, що у поселеннях-резерваціях, розташованих на території сучасної Болівії «conjuges Indiani media nocte sono tintinabuli ad exercendum coitum excitai-entur».

У свою чергу, в португальській Америці діяльність єзуїтів була дивним і чудесним винятком. Порівняно з по-справжньому надлюдським чудом волі та розуму, чим була їхня діяльність, а також чим прагнула стати іспанська колонізація, намагання Португалії виглядають нерішучими й погано підготованими для перемоги. На відміну від іспанських конкістадорів, зусилля португальців вирізняються передусім превалюванням їхнього характеру в комерційній діяльності, на зразок колонізації часів античності, насамперед фінікійської та грецької. Іспанці, навпаки, хотіли зробити з окупованої країни органічне продовження своєї власної. Якщо не зовсім справедливим буде стверджувати, що Кастилія пройшла цей шлях до кінця, то беззаперечним є те, що принаймні намір і вихідний напрямок були саме такими. Прагнення перетворити нові землі на дещо більше, ніж торговельні факторії, неодноразово змушувало іспанців починати будівництво колоніальної конструкції з верхівки. Уже в 1538 році було засновано університет Санто-Домінґо. Університет Сан-Маркос у Лімі, який мав ті ж самі привілеї, податкові субсидії та обмеження, що й університет Саламанки, був заснований на підставі королівської грамоти в 1551 році, лише через двадцять років після початку завоювання Перу військами Франсіско Пісарро. У тому ж 1551 році було засновано університет Мехіко, який почав свою діяльність у 1553. Інші вищі навчальні заклади з’являлись у XVI та двох наступних сторіччях, унаслідок чого наприкінці колоніального періоду в різних володіннях Іспанії працювали ні багато ні мало як 23 університети, шість з яких вищої категорії (без урахування університетів Мехіко та Ліми). Через ці навчальні заклади ще від часів іспанського панування пройшли десятки тисяч синів і дочок Америки, які таким чином змогли здобути освіту, не перетинаючи океан.