Читать «Коріння Бразилії» онлайн - страница 24

З іншого боку, було б ілюзорним намагання поєднати наявність цих форм колективної діяльності з будь-якою тенденцією до дисциплінованої та сталої співпраці. У дійсності матеріальна мета спільної праці у подібних випадках набагато менш важлива, ніж почуття та схильності, які змушують індивідуума або групу індивідуумів приходити на допомогу своєму сусідові або другові, які цієї допомоги потребують.

Для встановлення значення цієї спільної праці непогано було б звернути увагу на відмінність між справжньою «спів­працею» та «послужливістю» (або ж, як її називають англійці, helpfulness — корисливістю), яку дозволили виявити новітні антропологічні дослідження, після перевірки та співставлення еталонів поведінки різних народів. Ця відмінність певним чином пов’язана з різницею між «змаганням» і «суперництвом», встановленою попередніми дослідженнями.

Як змагання, так і співробітництво — це види поведінки, спрямовані, хоча й по-різному, на досягнення спільної матеріальної мети: це передусім їхній взаємозв’язок із зазначеною метою, яка окремих людей або поєднує між собою, або роз’єднує. При суперництві, навпаки, так само як і при послужливості, спільна матеріальна мета має відносно другорядне значення: головним тут є шкода або користь, яку одна із сторін може принести іншій.

У суспільстві, яке має настільки індивідуалістські коріння, як наше, цілком зрозуміло, що майже завжди вирішальне значення мали прості зв’язки між людьми незалежними й, навіть більше, позбавленими будь-яких прагнень до справжньої співпраці між індивідуумами. З одного боку, угруповання людей і особисті зв’язки, навіть і хиткі, а з другого — боротьба між групами, між сім’ями, між земляцтвами призвели до того, що суспільство представляло собою дещо незграбне й аморфне. Здається, характерною особливістю бразильського життя тієї епохи була акцентована прихильність, ірраціональність, пасіонарність, а також стагнація або ж радше певна атрофія таких якостей, як порядок, дисципліна, раціональність, тобто як раз протилежне тому, що могло б підійти для суспільства, яке стало на шлях своєї політичної організації.

Впливу негрів — не просто чорношкірого населення, а передусім рабів — це суспільство не могло більш-менш серйозно протистояти. Манірна та вкрадлива насолода із давніх-давен заполонила всі царини колоніального життя. Вона відбилася навіть у літературі й мистецтві передусім починаючи від XVIII століття й епохи рококо. Смак до екзотичного, до розслабленої чуттєвості, до кокетування й флірту, до сентиментальних капризів забезпечив цій насолоді благодатний ґрунт й дозволив навіть перетнути океан й виявити себе у Лісабоні в музично-поетичних жанрах лундус і модіньяс мулата Калдаса Барбози: